Чому в Україні російськомовні привілейований клас?

Про український національний мовний теле- і радіопростір

Цими днями у своєму блозі виставив я пост (http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/rak91/a68785) про те, як так званий Перший Національний телеканал (перший, мабуть, за рівнем висмоктування грошей із держаного бюджету України) розповідав про початок війни між фашистами і комуністами на світанку 22 червня 1941 року. Мене вразило, що в тій передачі, складеній із спогадів українців, не було жодного українського слова.  Начебто йшлося про якусь Куликовську битву, чи про події зі спалення Москви 1812 року.
Звісно, що з коментарями до поста налетіло на мене чимало жителів міста Глупова (пригадуєте таких із повісті М. Салтикова-Щедріна?), які хліб український уплітають за дві щоки, і водночас відверто проклинають усе українське, без угаву горланять про якусь двомовність. Котрі, зрозуміло, стверджували, що я, мовляв, нічого не розумію в історії. Позаяк, буцімто, вся минувшина тісно пов’язана з російською мовою, тому й мислити, говорити про те потрібно лише на  манер – «все в последнюю войну сражались за русскую землю».
Звичайно, що таке повна дурня, банальна російська шизофренія.
І хоч я майже ніколи не звертаю уваги на те, що пишуть осліплені ненавистю, обмежені українофоби, наштовхнувся на запитання одного безнадійного до перевиховання любителя  принижувати все українське. Він запитав:
«А яким ви уявляєте собі український національний телепростір?»
А й справді, яким?
Щоб було добре зрозуміло цьому московітові, поясню для нього на вельми зрозумілий манер. Підкреслю, що український національний телепростір має бути точно таким, яким його вибудовують головні російські телеканали ОРТ, Росія-25, РТР Планета і інші центральні московські телемовники. Котрі свої передачі, як відомо, ведуть виключно державною російською мовою.
У той же час зазначу, що за даними останнього перепису населення Російської Федерації (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B8)росіяни складають лише 77 відсотків національного складу держави. (Українці в Україні, принагідно замічу, згідно з переписом 2001 року  – 74 відсотки).
А тепер скажіть, будь ласка, хтось із вас чув бодай один виступ на цих потужних російських  телемонстрах, та що там виступ -  бодай одне слово, сказане татарською мовою, хоча татари другі після росіян за кількісним складом у Російській Федерації: людей цієї національності мешкає там аж понад 5,3 мільйонів?
 А чи чули ви виступ на ОРТ українською? Хоча українців нині в Росії мешкає близько двох мільйонів, вони складають за чисельністю третю мовну групу?
А башкирською, чувашською? Мовою чеченців, інгушів, аварців, калмиків, бурятів?
А чи був бодай один виступ на івриті, чи ідишу? Але в складі Російської області є Єврейська автономна область із центром  у місті Біробіджан.
Смішні мої запитання?
Авжеж, для кого вони начебто смішні, а для кого складають суть глибокої національної образи, яку, немовби жарини під оманливим попелом уперто роздмухують  міднолобі, просто таки бовдурні намагання окремих представників п’ятої колони орусачити Україну кавалерійським наскоком за допомоги донецьких братків.
Чому ж тоді в Україні ми маємо миритися з тим, коли нам буквально нахрапом нав’язують двомовність, зухвало і безпардонно хомутом на шию накидають російську «фєню»?
Чому, нарешті, українці мають створювати привілей для мови, носії якої століттями борються за те, щоб знищити українську? А нині це учиняють, як ніколи раніше безпардонно, по-хамськи?
Тому мій висновок один: національний теле- радіо простір має складатися з українських мовників. І прийде час – таке буде. До цього підштовхує мовна шизофренія колісниченків, ківалових, усього російськомовного складу нинішнього уряду, просторікуватого  донецького лобі.