І прокляне його рід народ український...

Як висушують душі криницю...

Щонайперше з великою подією в Україні – новим недолугим законом-циркуляром про черговий наступ "оголтєлої" українофобської банди на серце і душу нашого народу, мені б хотілося привітати… Арсенія Яценюка.
Це ж він верещав не своїм голосом про те, що другого читання в Верховній Раді мовного законопроекту не буде. А потім із усіх сил запевняв голодуючих під "Українським домом" про те, що його наступник на посту спікера парламенту В. Литвин дикунський закон не підпише.
Ось тобі, великий піарщику, і Юріїв день – 8 серпня 2012-го – початок відвертої війни, інспірованої зі сторони північного сусіда, за винищення всього українського в Україні.
Війни без броні і ракет. Однак, не менш немилосердної і драконівської.
А ще хотів би з цим привітати Леоніда Макаровича Кравчука. Бо й він також творець цієї вікопомної події. Його вічне безбереге загравання з владою, бездумне лягання під усіх правителів, як бальзам на душу українофобам. Воно їм, як стимул до дії.
7 серпня ц.р. його і ще групу так званих інтелігентів, покликали на моря і бархатні пляжі заради, так би сказати, обговорення мовного закону, і прикрилися ними, мовбито фіговим листком. Мовляв, порадилися з українськими авторитетами. Знайшли з ними порозуміння. Ось вам і закон, який начебто колись там буде удосконалюватися…
Іншими словами, пішли ви нафік усі маленькі українці. Нас підтримують ваші мовні авторитети – окрім Л. Кравчука, ще й голова "Просвіти" (!) П. Мовчан, великий літературознавець М. Жулинський, неперевершений віршописець І. Драч, директор інституту мовознавства, ще хтось там. А на довершення й український піснетворець Андрій Демиденко, який поетично оспівав те, як "висиха душі криниця" в українців. Чи не пророче бува!?
Словом, навішали тим пристаркуватим інтелігентам локшини не лише на вуха, але понапихали й у кишені, за пазуху. Декому, хто на дурняк прилетівши із Києва під Ялту і залишився поніжитися там на день-другий, навіть і в плавки…
Що ж далі?
А ось що. Про це ще того ж таки 8 серпня ц.р. в "Українській правді" написав один звихнений українофоб (http://blogs.pravda.com.ua/authors/chalenko/50229c35102a9/):
"Спасибо, Виктор Фёдорович, спасибо!:)) Видите, ничего страшного не произошло, а вы боялись, что свидомиты и нацики устроят заваруху. Теперь, Виктор Фёдорович, вы можете спокойно придать русскому языку государственный статус; законодательно инициировать переход к федерализации; затем новые федеральные земли Центральной и Юго-Восточной Украины выступаю с инициативой об образовании нового государства Малороссии и Новороссии, куда не входит Западная Украина; меняются флаг, герб, гимн, у украинской мовы вообще забирается государственный статус; принимается закон о запрете пропаганды украинского национализма, а потом новое государство присоединяется к Таможенному союзу и будущему Русско-Евразийском союзу, принимается закон о двойном гражданстве.
И поверьте, реакция общества будет такой же, какой была на законопроект Колесниченко-Кивалова, т.е. никакой. А главное – вы спокойно царствуете до 2020 года. Спасибо!"
Прочитав це все, іду задумливо вулицею. Коли зустрічаю знайомого доктора наук, здається, з біології. Розповідаю йому ці невтішні новини.
- Як подібне може бути і як же ж далі все розвиватися має? – мимохіть справляюся.
- Насамперед, прокляне весь рід правителя народ український. Підписати таку антиконституційну фальшивку, це все одно, що бути в образі мого тестя.
- Це ж як? – подивувався я.
- Знаєте, чудовий був чоловік, авторитет неперевершений. Душа – людина. Але дожив ось уже до ста років, і втратив людську подобу. З розуму вижив. Якось випало мені з ним побути кілька днів – одійти до сьогодні не можу…
Я дивлюся на мого знайомого, зрозуміти не можу: про що він говорить. Доктор збагнув, що я не второпаю смислу його проблем, і пояснив усе реальною картиною.
- Даруйте, випорожнився наш дідусь, і кинув туди свої вставні зуби… А що було мені робити? Дістав, вимив, і вставив дідові в рота. Жуй далі…
Оце те саме вийшло із цим ерзац-законом…Щоб підписати його, треба було опуститися до рівня мого столітнього тестя…