Вирок, написаний під… ліжком

Якщо ця історія вас не сколихне, раджу звернутися до психолога...

Ця неймовірна, дивна і навіть дика історія, якщо ви людина з душею і серцем, щонайменше може вразити вас морально, можливо, навіть порушити сон, але обов’язково змусить замислитись. Оглянутися довкруги себе, чи бува немає чогось подібного.

Отже, далекого 1968 року до одного з кращих пологових будинків Москви із Мадрида, під контролем найвищого кремлівського керівництва, була доставлена дочка тодішнього Генерального секретаря ЦК Компартії народів Іспанії (КПНІ) товариша Ігнасіо Гальєго. Братська партія мала, як мінімум, прирости ще одним маленьким комуністом, чи комуністкою.

Але ви ж добре нині знаєте, що таке 1968 рік. Це пора вторгнення СРСР і його сателітів до Чехословаччини, яка нізащо не хотіла йти на голодне заклання соціалістичним шляхом стагнації. І Комуністична партії народів Іспанії (до 1984 року називалася Комуністична партія Іспанії) однією з перших засудила варварське рішення радянського Політбюро про введення до Праги, Братислави і інших міст суверенної і незалежної держави танків та військ країн організації Варшавського договору.

Саме цієї пори в дочки головного іспанського комуніста сталися роди. З’явилася на світ двійня. Одне дитя померло тут же, інше виявилося серйозно враженим дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Іншими словами, нехай простить мене Господь за відвертість, – народився урод. І десь хтось у зореносному Кремлі прийняв цинічне й антилюдяне рішення: породіллі з часом повідомити, що й цей хлопчик теж не вижив. Відправити її назад до Іспанії.

Можливо, це робилося з метою, аби не пов’язувати сім’ю відомого комуністичного діяча "дрібницями" сімейного побуту. Нехай, мовляв, Ігнасіо Гальєго більше думає про партію, активніше бореться з загниваючим капіталізмом, а не лікує безперспективного онука.

Є й інша версія того, чому так жорстоко кремлівські правителі одурили лідера КПНІ і його дочку. Позаяк саме керівництво іспанських комуністів, мовляв, найбільше нашкодило розвитку міжнародного комуністичного і робітничого руху, засудивши вступ озброєних до зубів армад військових із країн соціалістичного табору на придушення "празької весни". Відтак, дії словака Алєксандра Дубчека, як і іспанця Ігнасіо Гальєго розглядалися радянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнах Східної і Центральної Європи і навіть його безпеці. Тому й до нащадків іспанського рasionaria московські вожді поставилася на рівні мордобивців Сталіна й Гітлера.

Але дитя, наперекір усім незлагодам, брехням, заявам про смерть, вижило. Це, власне, був шматочок людини. В якої не росли, не розвивалися кінцівки рук і ніг. Вважалося, що й мозок був напівживим.

Хтось-десь у дитячому будинку, куди потрапив обрубок живої істоти записав його під іменем Рубен. Бо свого часу, відомо, головою партії комуністів Іспанії і одним із пристрасних лідерів міжнародного комуністичного руху була відома іспанка Долорес Ібарурі. Мешкала вона в СРСР і її єдиний син Рубен добровольцем пішов на фронт. Загинув 1942 року під час оборони Сталінграду.

Ось на честь того іспанця, маленького Гальєго теж у дитячому будинку назвали Рубеном. Повна його назва - Рубен Давид Гонсалес Гальєго.

Те, що він онук лідера комуністів Іспанії - була сувора державна таємниця. В дитячих будинках, через котрі він пройшов, про подібне ніхто не міг знати, і навіть здогадуватися. Тому бідний хлопчина жив, як обрубок людини, сам борючись за своє існування.

Іноді в його палату приводили студентів медінституту. Тоді хлопчака роздягали до гола, професор брав до рук довгу указку і пояснював, вказуючи майбутнім медикам на різні частини тіла нещасного, як, мовляв, жорстоко вражає ДЦП  Обов’язково підкреслюючи, що ніякого лікування, порятунку від хвороби немає. Що це буцімто божий присуд, який потрібно сприйняти таким, яким він є. Навіть мозок дитини майже не діє, підкреслював науковець обов’язково.

- А скажи нам, - звертався викладач до Рубена, - скільки буде двічі по два?

- Чотири, - відповідав той.

Коли з питаннями був явний перебір, і про нього говорили як про безмозку істоту, знесилений хлопчик починав вигукувати:

- Шість по шість – тридцять шість. Двадцять на двадцять – чотириста. До 37-ми додати 33-ти - буде 70-ят…

Згодом у дитячих будинках вже знали, що мозок у інваліда працював добре. Рубен багато, майже постійно читав. Навчався, лежачи у класній кімнаті на підлозі побіля викладачів, переважно на відмінно. Спостерігаючи за його незвичайною допитливістю, окремі педагоги приносили хлопчині різноманітні цікаві, науково-пізнавальні книжки.

Основну частину свого життя він проводив навіть не на ліжку, а під ліжком. Бо якщо потрібно було сходити до вітру, то пацієнт мав позвати няню, аби та хлопчака віднесла до вбиральні. Але вночі персонал, як правило, зачинявся наглухо у своїй кімнаті і ні на які крики з палат не реагував. Отже, щоб не падати боляче з ліжка на спину, а лише так можна була маленькому іспанцю вибратися на дощатий простір, аби поповзом нічним коридором, взимку вельми холодним, інколи з наморозям снігу, відправитися до туалету. Тому Рубен Давид Гонсалес Гальєго часто ночував під ліжком. А в день там практично читав і читав.

Зростаючи, хлопчина пізнавав життя закритих дитячих установ не просто зсередини, а фактично знизу. Якщо ще точніше, то бачив, оцінював усе з унікальної позиції зісподу вгору. Тобто, він спізнавав життя мовбито навиворіт, буквально з тильного боку. Звідки ми всі його, на наше щастя, ніколи не бачимо.

Це був унікальний ракурс голої, щирої Правди Життя.

Доля приготувала хлопчаку іще одне випробування. Коли він досяг віку п’ятнадцяти років його перевели на помирання до будинку пристарілих. Хтось, напевне, думав, що там він швидше згине. Перестане мучити себе й інших.

Але як свідчить практика, не рідко трапляється, що з людей уражених ДЦП із часом виходять відомі вчені, чомусь переважно точних наук.

У Рубена Гальєго успішно розвивався мозок і один пальчик руки.

І ось через деякий час цей золотий пальчик нездоланної людини настукає на клавіатурі комп’ютера повість свого страшного, повного поневірянь і нещасть життя. Називається ця книжка "Біле на чорному".

Мені б дуже хотілося, аби кожен, хто дочитає цей пост мого блога до кінця, відкрив потім саму книжку ось тут

 Якщо ви зачепитесь поглядом із самого початку цієї есеї, ви, переконаний у цьому, більше не відірвете очей від цього глибоко емоційного, афективного чтива. Переконую, друзі, прочитайте цю невеличку книжечку. Той, на кого вона не справить враження, має обов’язково звернутися по допомогу до психолога. Ця біль душі – лакмусовий папірець вашого психічного здоров’я. Так і знайте.

 А взагалі воно, переконаний, дає очищення душі. Допомагає глибше уяснити суть гуманності життя. І це, напевне, тому, що автор підходить до оцінок найпекучіших проблем людського дна з філософського плану, навіть би сказати, – аж іноді дещо весело, при такій пекучості проблем. Подеколи розповідає свою Одіссею з гумором. Тому, як я це розумію, читачеві не так страшно пізнавати те все, що стосується Содоми й Гоморру проживання в дитбудинках .

Коли московський журнал "Инострання литература» опублікував цю повість життя інваліда Рубена Гальєго, твір тут же було удостоєно відомої Букерівської премії (російський Букер).

А заслуговує на Нобелівську – не менше.

Оскільки всі події відбувалися в часи СРСР і становлення РФ, один із найбільш толкових, на моє приватне переконання, московський журналіст Алєксандр Мінкін якось щодо цього написав:

"Книга ця - вирок нашій країні і всім нам. Це вирок нашій Батьківщині. За сто метрів від бегемотика, чорної ікри і басейну з тьолками, в ста метрах від нас - бідних, середніх, багатих - невинні люди, діти (!), Живуть гірше, ніж в'язні гітлерівських і сталінських концтаборів. адже Гітлера і Сталіна вже понад півстоліття немає на світі. і все, що у нас відбувається, більше не можна ні на кого звалити ... "

Мінкін іще запропонував випустити книжку масовим тиражем і роздати її людям. Напевне ж, у першу чергу керівникам, правителям держави. Щоб почитали і покаялися за таких, ні в чому не винних дітей, які стають доволі часто розмінною монетою, жертвами політичних, економічних, сімейних інтриг. Приречені гибіти в злидарстві, не маючи ніякої допомоги від медицини.

Але, зрозуміло, що цього ніхто не почув, не зробив. Можливо, саме тому Росія так цинічно підійшла до заборони порятунку таких дітей, як колишній вихованець дитячих будинків інвалід Рубен  Гальєго, прийнявши і ввівши в дію цими днями закон, який забороняє американцям всиновлювати російських дітей, і, насамперед, інвалідів. Фактично рятувати їх.

Тут принагідно хочу підкреслити, що виїхавши з Росії, Рубен Давид Гонсалес Гальєго отримав за кордоном, у тому числі і США необхідну медичну допомогу і на скільки можливо це в його задавненій ситуації, коли ніякої лікувальної підтримки не надавалося йому десятиліттями, все це тепер помітно позначилося на станові здоров’я іспанця. Нині він разом із матір’ю мешкає в Мадриді. Вже двічі женився. Має двох повноцінних дочок. Пише нові прозові твори.

Російський "закон Діми Яковлєва" на заборону усиновлення дітей-інвалідів американцями, як ви вважаю знаєте, прийнятий у відповідь на справедливий акт Магнітського, який підписав президент США  

Преса стверджує, що цей антигуманний законопроект був розроблений начебто за персональною вказівкою того, хто на весь світ себе нині вельми активно продукує, як головного захисника птахів і звірів у РФ. Зверніть увагу, не людей! Не таких невдах, яким виявився осколок комуністичного правління брєжнівців нещасний онук комуністичного вождя Ігнасіо Гальєго.

 На цей популістський гачок, як відомо, потрапила і знаменита захисниця слонів у Франції Бріджит Бардо, яка заявила про В. Путіна: "Я вважаю, що він дуже хороший, і всякий раз, коли я у нього щось прошу, в принципі він відповідає згодою. Він зробив для захисту тварин більше, ніж наші президенти".

Агентство Франс Прес подає оригінал заяви відомої артистки, яка хоче попросити притулку в Росії.

Як на мете, то все це виглядає не просто смішним, а навіть пришелепуватим. Чому? А ви почитайте, що пише з цього приводу відома московська журналістка Юлія Латиніна:

"Президент Путін дійсно любить демонструвати свою владу над тваринним світом, ймовірно, з тієї ж причини, по якій середньовічні самодержці тримали в палаці звіринець. Всякий самодержець, особливо ті, у кого "поїхав дах", любить вважати себе священним царем, якому коряться звірі й птахи.

Путін є тому яскравим взірцем. Він надягав нашийник на амурського тигра, сніжного барса, кита-білуху і білого ведмедя; стріляв в наукових цілях у білого кита, літав зі стерхами і випускав на волю леопардів.

На жаль, ця фейкова всемогутність Путіна дорого обходиться звірам. Наприклад, дикий сніжний барс по кличці Монгол, на якого Путін помилувався під час свого візиту в Хакасію, був доставлений туди з Саяно-Шушенського заповідника.

Червонокнижного альфа-самця, за яким учені спостерігали здалеку 10 років, вирвали його з прайду і повезли в інше місце на гелікоптері, тільки щоб на нього помилувався Путін. Його зловили браконьєрською петлею, що суворо заборонено. У відчаї нещасний звір кидався на прути клітки, завдаючи собі найстрашніші рани - на додаток до тих, які були нанесені при затриманні. Барса зловили 14 березня 2011. Путін приїхав у заповідник тільки в ніч на 19-е. Він взагалі любить запізнюватися.

Я не думаю, щоб заради французького президента екологи Франції зловили дикого звіра браконьєрським способом, вилучили його з прайду на тиждень (що само по собі може скінчитися для звіра трагічно) і катували його.

Така ж історія вийшла з уссурійською тигрицею, котру нібито зловив і позначив особисто Путін у заповіднику 31 серпня 2008. Насправді, як з'ясувалося, тигриця була з Далекосхідного зоосаду. Щоб вона, не дай боже, не поранила великого лідера, її накачали снодійним. А скільки Путін, за звичаєм, спізнився на добрий тиждень, її так на наркотиках і утримували.

Для того, щоб відслідковувати переміщення тигриці на сайті РІА-Новини найняли спеціальну людину. Час від часу він забиває на сайті вигадані координати від неіснуючого нашийника. Це називається "вигулювати кицю"…

Знаменитий політ Путіна зі стерхами, коли Російський Цар Природи вказував своїм дельтапланом шлях на південь вирощеним у неволі стершатам - ви можете легко це перевірити - призвів до загибелі двох пташенят. Один не витримав перевезення, іншого затягнуло до гвинта.

Не думаю, щоб у вільній країні екологи дозволили б прокататися зі стерхами людині, яка ніколи з ними не працювала і нічого в цьому не розуміє. Якщо б ця людина була президент, преса змішала б його з лайном.

На жаль, показуха, за допомогою якої Путін доводить сам собі, що він цар природи, якого слухаються звірі й птахи - ніяк не поширюється на справжній захист природи.

9 січня 2009-го року в республіці Алтай розбився вертоліт. Серед загиблих був представник президента в Думі Олександр Косопкін. Гелікоптер розбився через те, що Косопкін з товаришами, п'яні, полювали з повітря на червонокнижних архарів, яких в Росії залишилося 300 штук.

Вони розстрілювали їх з повітря, чергами, на гірському схилі, звідки нікуди подітися, і хтось із катів, захопившись, прострілив приладову дошку гелікоптера. Коли вертоліт впав, на схилі упереміш валялися трупи людей і архарів. Справу зам'яли. "

І цей чоловік нас тягне під свій протекторат? Нехай піде спершу вибачиться перед Рубеном Гальєго… Від імені всіх недолугих, безпардонних, цинічних вождів і правителів, для яких людське життя нічого не варте.

Чи не так?