Синдром малороса, або Чому другосортні росіяни, щойно прийнявши наше громадянство, отримують більше, ніж ті місцеві біатлоністи, котрі входять до світової еліти
Навіть не дивлячись на результати чемпіонату світу, котрий стартував
7 лютого в чеському Нове Место, поточний сезон можна назвати одним з
найуспішніших в історії українського біатлону. І річ найперше не в призових
місцях представниць жіночої команди на етапах світового Кубка, а в тій
стабільності, яку українки демонструють впродовж усього сезону. Вона є ознакою
класу спортсменок і відображенням якості роботи тренерського штабу. Досі,
навіть у найуспішніші сезони, командні результати носили синусоїдний характер.
І, що найпоказовіше, суттєвий прогрес демонструють не лише основні
біатлоністки, а й молодь – 22-річні Юлія Джима і Яна Бондар. Окрім них, є ще
талановиті Анастасія Меркушина і Юлія Вавринець. Через те інформація про
прийняття українського громадянства двома росіянками – 23-річною Ольгою
Абрамовою і 25-річною Марією Панфіловою – сприймається скептично.
Скептично, то якщо оцінювати з нашого, українського боку.
Бо, якщо вірити російській пресі, нові українки після свого переходу
отримуватимуть не менше, ніж сучасні біатлонні зірки – Віта і Валентина
Семеренко, Олена Підгрушна. То за умови, що Абрамова увійшла лише до складу
збірної Росії Б, а Панфілова туди входила до того, як пішла в декретну
відпуску. Вище ці спортсменки не підіймалися ніколи. А конкуренція в
українській команді зараз, м’яко кажучи, не нижча, ніж у Росії.
Очевидно, що українські тренери зацікавлені в загостренні
внутрішньої конкуренції й бажають мати більший вибір напередодні наступного,
олімпійського сезону. Росіянки теж вмотивовані, бо чим вище вони тут
піднімуться, тим більше зможуть заробити. Втім, з огляду на національні
інтереси ця селекція від Федерації біатлону України виглядає не дуже доречною.
Бо біатлон – наймасовіший з точки зору занять дітей у секціях зимовий вид
спорту в Україні. І найкраще фінансований державою. Звісно, зарплати росіянам
можуть платитися з спонсорських коштів.
Але незаперечне інше: «легіонерки» займають місце не менш
обдарованих українок. Ті ж Джима і Бондар через рік, коли формуватиметься склад
збірної на Олімпіаду в Сочі можуть бути трошки гіршими, ніж Панфілова і
Абрамова й відповідно шанс поїхати на Ігри-2014 втратять. А позначити чиюсь
перевагу можуть не лише об’єктивні, а й суб’єктивні обставини. Практика ж показує,
що в неігрових видах спорту в Україні атлет має шанс проявити себе і заробити
на життя лише у випадку, коли він – олімпієць. Решту система безжально викидає
на узбіччя й змушує задуматися, чи ті 15 років дитинства і юності були витрачені
правильно.
Взагалі, в останнє якісні біатлонні «легіонери» приїздили в
Україну ще в перші постсовєцькі роки в особі срібної призерки Олімпіади-1998
Олени Петрової, призерки чемпіонатів світу Ірини Меркушиної, чемпіонки
світу-1986 Надії Бєлової. Володака бронзи Ігор-2006 Лілія Вайгіна-Єфремова –
окрема тема для розмови. Вони з чоловіком і тренером Костянтином Вайгіним
попросилися в Україну з Білорусі не на умови, а на можливість виступати. І
працювали довгий час разом на базі в Тисовці окремо від решти збірної, за
власний кошт. Решта українських біатлонних «іноземців» свого перебування тут не
виправдала. Це стосується і білоруського олімпійського призера Олексія
Айдарова, і чемпіона світу серед юніорів Олексія Коробейникова, і нинішньої
збірниці Наталії Бурдиги.
До підсилення ззовні варто вдаватися лише у випадках, коли
внутрішні резерви виглядають неконкурентоздатними. Приміром, як у ситуації з сучасною
чоловічою збірною. Кращі роки Андрія Дериземлі і Олександра Біланенка
залишилися позаду, перестали прогресувати Сергій Седнєв і Сергій Семенов, не
видно суттєвого ривка в результатах у молодого Артема Прими. Через те прихід
22-річного росіянина Дмитра Русинова, котрий на початку поточного сезону
увійшов в розширений список збірної Росії А й мав нагоду пробитися на чемпіонат
світу, виглядає кроком позитивним. Рівних цьому біатлоністові за потенціалом в
Україні немає. Втім, перспективним свого часу вважався (а дехто вважається) й
кожен з вище перерахованих вітчизняних стріляючих лижників. Є підстави вважати,
що в зрості вони зупинилися не лише з власної вини, а й через систематичні
прорахунки тренерів. Де гарантія, що не стане жертвою «системних збоїв» і не
розчиниться в загальній сірій масі Русинов?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.