Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 8

Кіно — це чудово, бо коли вбивають ведмедя, жодна тварина не страждає під час зйомок. Коли стріляють по стінах, то лише холостими. Коли всі втомлені, то все одно щасливі.

8 день, Україна, Київ, кіностудія ім. О. Довженка.

Нічні зйомки — це завжди не просто: сонливість перемежовується з потребою працювати, кволість рухів — з вимогою швидкого пересування, а кава — з тютюном, та в такій кількості, що, будь на місці людини коняка, не одна віддала б душу богові Аресу.

20.00 Восьмий день київських зйомок фільму «Урсус» починався ввечері, а головна активність припала на ніч, і аж до 6-ї ранку.

Знімали дві сцени — смерть Чоли і побиття Нікі та Фоми. Як можна здогадатися, сцени не прості, і в психологічному, і в постановочному плані. Ведмедя навмисно не годували вечерею (не плутати з «морили голодом»), аби у нього було більше бажання і наснаги активніше бігти до свого хазяїна на його окличні зазивання. І Тіма відпрацював так, що всі присутні ледве чи не вклонилися (про це — трохи згодом) — не знаю точно, але, здається, всі, дивлячись на гру Тіми, прицмокували у захваті, і казали про нього, як про кращого спеціаліста проекту. Звісно, говорили вони тихо, аби режисер з оператором не почули, і тільки тоді, коли обидва заглядали кожний у свій монітор-екран-камеру…

На майданчику з’явилася нова персона — акторка Мака Шалікашвілі, особисто запрошена Отаром Шаматавою. Спочатку до неї придивлялися виключно через різкі риси дуже добре обробленого макіяжем обличчя. Вдягнута у воєнізований одяг кольору хакі вона виглядала ефектно, у рухах та словах демонструючи показову сміливість, знаходячись поруч з ведмедем. Навіть стала з ним до знімки. Та в якийсь момент Тімі повернувся до неї, обняв її за плече лівою лапою, за ногу — правою, і граючись власне так, як і зі своїм дресирувальником Павлом Вякіним, охопив ротом її над коліном. І тут Мака не на жарт злякалася: вона ж-бо не знала про специфічні ігри Тіми, звичні для його хазяїна і вже загалом для знімальної групи. В цьому випадку прикметним є те, що Мака мусила грати роль тої, хто вбиває ведмедя. Не будемо впевнені в стимулі Маки потому переконливо зіграти свою роль, але, не зважаючи на певний емоційний шок, очевидно, дестабілізуючий будь-якого актора, вона виконала роль приголомшливо експресивно, і то в кожному з трьох дублів! Звукорежисер був загіпнотизований її пристрасною голосовою модуляцією, а все решта група — її обличчям і тими флюїдами, які, йдучи від неї, навіть з екрану монітору на плейбеку зносили голову, мов мечем. Моє скептичне ставлення журналіста було вивітрене, як дим протягом з кімнати. Вау, округлені очі і переляк вже мій — ця реакція була непідробна, бо, здавалося, я перед собою бачив щось значно більш дике, ніж той таки ведмідь Тіма.

«Звідки виник цей образ дівчини, що вбиває ведмедя, в сценарії зазначений лише «боєць»?» — питаю я у режисера. «Рік тому ми із Зазою Буадзе придумали цей образ, але проговорили його лише на словах, — відповідає Отар Шаматава. — Справа в том, що наша героїня є прототипом тої, хто справді існував. Була дівчина, чудова істота, ніжна і добра, а потім її зґвалтували, в неї народилося мертве дитя, і вона пішла у бойовики, шукати свого кривдника. Підсіла на наркотики, і врешті зовсім заплуталася. В сцені вбивства ведмедя вона навіть до кінця не розуміє, що перед нею — ведмідь, а не той, кого вона так довго шукала. Власне, і те, що вона пішла на війну, і те, що вона вбила Чолу — винна ненависть. Насправді, вона — загублена людина. І Ніка загублений, і навіть Фома. Бо це історія загалом про загублену країну».

… Мака «в розвалочку» підходить до клітки Чоли. Проводить автоматом по ґратах, Чола виходить зі свого сталевого барлога, і біжить до п’яних бійців, котрі розстрілюють із автоматів студійні декорації — скульптуру грифона й ікону Святого Георгія. Перед цим Ніка кинувся до вандалів, зав’язалася бійка, і його та Фому, котрий прибіг рятувати друга, жорстоко б’ють. Чола встає на задні лапи, ревучи, і в цей момент Мака стріляє в нього.

А Тіма закривається лапами. Цей жест приголомшив режисера та оператора ще за кілька днів перед цим, через що було вирішено зробити сцену інакше. І вийшло набагато краще. Якось дресирувальник Вякін сказав «Тім, Тіма — ая-йа-йай», і Тіма закрив очі і морду лапами, і це було неймовірно зворушливо. І Шаматава і Борденюк відразу подумали використати цей жест — в сцені вбивства, чим суттєво підсилили б драму і Маки, і самого вбивства: адже ведмідь — жертва, а те, що його вбивають із застеленими наркотиками очима, робить жертвою і Маку… Тіма встає на задні лапи, йде в куток двору Фоми, розвертається, і навколо нього починають вибухати піротехнічні засоби імітації пострілів. Тіма аж сіпнув головою від здивування, та спромігся не вийти з себе, натомість, як і треба було і як йому говорив дресирувальник, лягти і покласти голову на холодну засніжену землю. Почали робити крупний план заздалегідь обмазаної бутафорською кров’ю голови, і тут Борденюк зробив проїзд від очей Тіми до носа… На словах, на жаль, це передати коротко не можливо, — це виключно результат магії кіно — результат споглядання і подальшої обробки мозком отриманого зображення і проведення його через центр етично-емоційного сприйняття світу. Мова про сльози, які самі собою викотилися під впливом від цього короткого, кількасекундного проїзду камери по морді (ніби то) вмираючого звіра і кількосекундна затримка камери на носі і на роті, який судомно вдихав повітря. І це інстинктивно, не проговорюючи режисеру, придумав оператор. На майданчику почалися овації, як на концерті після виступу Гідона Кремера — свої кремери бувають і в операторському мистецтві.

Ярослав Підгора-Гвяздовський