Урсус, або Ати-бати, йшли знімати – 13

Чутки про приїзд на знімальний майданчик продюсера; розуміння відмінності дублера Богдана Бенюка і самого актора; факт того, що ведмідь Тіма знімає своє кіно. 13-й день зйомок «Урсуса».

13 день, Україна, Івано-Франківська область, поблизу Скель Довбуша.

18.00 Перший день відсипання, щоправда використаний не до кінця – вечір мав бути зайнятий зйомками. Ну хоч півдня всі відпочили, до речі, з постійним фізіологічним відчуттям нестачі чогось чи когось – зйомки затягують, і навіть втомлюючись, думаєш про них, очікуєш на них… і на наступний «відсипний» також.

Тепло. Та з початком розгортання знімальної групи стає холодніше. Всі вдягають зимові куртки. А один з нашої команди перевдягається в костюм Фоми-Бенюка – в невеличкій сцені, де й обличчя в кадрі не має бути видно, він стане його дублером. Сцена триває 5-7 секунд – Фома вибігає з ресторану в напрямку до Нікі, і поки Соня та її колишній, режисер Жанно, гуляють, він хоче здихатися тих наркотиків, які їм підкинули в Туреччині, та не встигає – і Соня, і Жанно так само виходять, щоб обговорити свої стосунки під пильним поглядом Чоли-Нікі… Починають з вибігання Фоми. Дублер має вибігти, по дорозі вдягтися і… все. Просто. Ніби. Знімають дубль, ще один, і ще. Отар Шаматава підходить до мене і каже: «Ось в чому проблема між дублером і актором – я навіть бачу, як Бенюк вибіг би, так, як зіграв на Джуринському водоспаді, коли він мовчки, в епізоді на 5-10 секунд, заплакав, або як в Києві на Довженка – обняв могилу Чоли, - у нас тоді аж серце защеміло».

Тим не менше, сцену підозріло вправно знімають, в тому сенсі, що кожна фраза другого режисера, кожний стук «хлопушки», кожне включання звуку і роботи камеромена і освітлювачів, не кажучи про оператора – вражаюче точні. Це зауважує монтажер: «Ти дивись, - каже він, - вперше зробили просто ідеально. Це напевно тому, що продюсер сьогодні має приїхати».

Справді, ще з вечора я знав про те, що «до нас їде ревізор», але вже зранку про це, невідомо звідки, довідалися всі. Що змінилося? Як із помахом чарівної палички, крики і сварки закінчилися, з’явилась якась обов’язковість – щось на кшталт дисципліни. Питаю у Отара, чи не пояснюється «ідеальність» зйомки вже першого кадру – страхом перед приїздом продюсера. «Н-і-і-і, - впевнено відповідає він. – Я знімаю вже п’ятий повнометражний фільм, і давно помітив, що процес зйомок нагадує гірки – підйоми і спускання, підйоми і спускання. У нас був дуже важкий вчорашній день – ми зняли більше 5 хвилин, а потім ще мали довгий і вимотуючий переїзд. І я прийняв рішення відмінити заплановані нічні зйомки, і дати людям поспати. І бачиш, що вийшло?»

На круглий майданчик, з одної сторони обмежений річкою Сукіль, а з іншого гримеркою і фургоном з Чолою, виходить ведмідь Тіма. Місцеві із захватом за цим спостерігають – навіть встигли з ним зазнімкуватися, коли той вийшов зі свого трейлера і сів на попу на сходах ресторану. Тепер у нього складніша задача – Отар говорить Павлу Вякіну, що Тімі потрібно зіграти ревність. Вякін аж засміявся і нічого не зміг відповісти. «Такого в його репертуарі не має, - каже він мені. – Радість, гнів, страх – є, а ревність… Не знаю, як це зробити. Щось на ходу придумаю».

Сцена титанічна – її знімали десь 15-ма кадрами аж до 1:30 ночі, бо розмова Жанно із Сонею емоційно важлива – Жанно каже, що, здається, ведмідь Чола ревнує його до Соні, І Соня після цих слів задумується, бо ж в шкурі Чоли, за сюжетом, сидить Ніка. Через це знімають розмову героїв спочатку з одного боку, потім з іншого, потім беруть крупно обох, потім зі сторони ведмедя. Практично весь цей час Тіма сидить у вагончику, висуваючи морду і лапи у віконце. Вякін його підгодовує щохвилинно, якщо не частіше. Одного разу Отар, знаючи, що не можна при запису дубля говорити бодай слово, в захваті від гри Тіми досить чутно простогнав: «Як грає, як грає…». Врешті  Тіма почав видавати шалено кумедні звуки, які й словами не опишеш – щось схоже на плювання, булькання і чхання одночасно. Звукорежисер Андрій Герасименко, сміючись, каже, що в навушниках у нього після кожного такого різкого і вибухового звуку вилазять очі – бо мікрофони стоять і в ошийнику Тіми, і у фургончику. «Отар не чує, - каже звукорежисер, - але в цій сцені з цими звуками Тіми міняється акцент, бо Жанно говорить про любов, а Тіма пшикає, і це дуже смішно, хоча, ніби таке не має бути за сценарієм… Тіма робить своє кіно». Можливо, Тіма справді вніс щось принципово нове? Питаю у Вякіна, що це за звуки видає ведмідь? Каже, що навчив його робить поцілунки, щоб він не облизував бажаючих, а цілував. А згодом сам ведмідь почав це використовувати як спосіб привабити свого хазяїна, - просити у нього їсти.

Пауза в зйомках. Жозефіні поправляють грим і зачіску. А це цілий окремий шмат роботи. До неї приставлено 3 грмера і 2 костюмера. На грим і зачіску іде близько 1,5 години щоденно, плюс щохвилинне - після кожного дубля – поправляння деталей. Фактично, гримери створюють нову людину, відмінну від реальності. Чи так жінки роблять весь час? В такому разі, кіно є видумкою лише для чоловіків.

До вагончика, крізь знімальний майданчик, підходить якийсь чоловік, кажучи: «А можна його пагладіть?» Його наганяють. Потім за 10 хвилин другий режисер дуже просить місцевих жителів – а вони майже оточили знімальний майданчик з усіх боків – не говорити і навіть не шепотіти під час роботи акторки, бо Жозефіну це відволікає. Народ справді замокає, а потім йде по домах – і справді, нащо стояти на зйомках, якщо й поговорити не дають…

На майданчик приходить Заур Шафієв, азербайджанський актор, який був задіяний на початку зйомок в Києві, і тепер продовжить роботу в Скелях Довбуша. Його герой, Талат, має виникнути з тим самим паскудним пакетом наркотиків, через які у Фоми і Нікі з’являться страшні проблеми. Фактично Талат стає сюжетостворюючим елементом – бо саме через наркотики закручується млин долі і перемелює всіх і вся.

Смішно, але навіть мене кликали в кадр – статистів не вистачало, а пізніше в кадр забрали фотографа Олену Івашкіну. На творців блогу «Урсус, або Ати-бати, йшли знімати» вже почали звертати увагу не як на порожнє місце: Шафієв, наприклад, похвалив блог, а Небенгауз примусив міняти матеріал через критику його гри. Шаматава теж відмітився: стоячи поруч з Робертом Фельдманом, молодим актором з Дніпропетровська, якого взяли зіграти кілька епізодів, він так дуже серйозно, без найменшого натяку на гумор, каже: «Завтра в тебе сцена, коли ти втрачаєш свідомість і падаєш». Роберт трохи збентежено дивується – мовляв, такого не було заплановано, і хто ж таке придумав? Отар відповідає: «Підгора-Гвяздовський: тобто Підгора придумав, а Гвяздовський затвердив». Посміялись. А Роберт потім питає: «Ти справді таке придумав?»... Кіно - це гра, просто часом вона впливає на наші почуття, емоції та на наші життя. І треба бути самокритичним і адекватним, аби цю гру сприйняти без крику - «я потрапив в історію!».

Ярослав Підгора-Гвяздовський