На знімальному майданчику фільму «Урсус» в Карпатах все міняється, як в українському кіно: ніч переходить в день, робота – в сміх, загроза – в наслідки, а буря – в подорож.
16 день,
Україна, Івано-Франківська область,
крайній день зйомок в Скелях Довбуша
Щоб
ви правильно розуміли вживане слово
«крайній» - це «останній», слово, що
кіношники, люди дуже забобонні, не
використовують. У кіношників свій
жаргон, і на майданчику «Урсуса» він
звучить для стороннього слухача, як
китайська грамота для українського
читача. Техніки, що займаються освітленням
– це «светікі», панелі для підсвіткі –
пенкою, електричні шнури – кабло,
об’єктиви камери – цифрами, типу 50-й,
75-й чи 135-й, в залежності від крупності,
яка мусить бути в кадрі – фігура по
пояс, по груди чи з крупним обличчям.
Так само і оператора Сергія Борденюка
називають Борденом, художника-постановника
Сергія Бжежистовського – Паличем, а
Отара Шаматаву – Отаром Всемогутнім
(бо Отар може зупинити зйомки, перенести
їх… чи розсмішити всю групу). Щоправда,
верхній керівний склад знімальної групи
«Урсус» не завжди присутній на майданчику.
До прикладу, 16-й день почався для більшості
о 5-й годині ранку. Ні, не ранку, - ночі.
Коли ми приїхали до Скель Довбуша, вони
освітлювалися лише люстрою сузір’я
Оріону і більш нічим. Самотній і заспаний
супервайзер компанії Digital
Images Крістіан
Хайн допитувався, коли почнуться зйомки
і де режисер чи бодай оператор – і що
він сам тут робить, якщо нікого ще не
має?! Натомість, в цій порі специ з
«Фільмотехніка» почали збирати кран,
а ця робота на кілька годин.






7:30 –
саме в цій годині почалися зйомки. Чи
навіть не зйомки, а репетиції. Привели
маленького чорного ведмедика і більшу
ведмедицю, Тіму закрили за ґратами, по
внутрішньому периметру ділянки перед
Скелями поставили вималюваних в колір
маврів статистів, які мали зображати
турків, підлеглих Талата (Заура Шафієва).
Сюди, в табір власників ведмедів,
приходить Фома, а потім, чуючи небезпеку,
втікає… Сцена доволі важка у постановочному
плані, бо треба встановити камеру на
крані «Фільмотехніка» так, щоб вона
йшла з одного боку майданчику перед
Скелями в інший край, опускаючись згори
до низу і далі по горизонталі, спочатку
від загального плану до купного
Фоми-Бенюка і Талата-Шафієва. Задумка
– суперова, та як синхронізувати рух
камери з рухом охоронців, ведмедів та
героїв? Врешті – після години чи навіть
більше – ритміку руху зрозуміли всі, і
камера полетіла донизу. Полетіла за
командою Борденюка, який прокричав
Бенюку ключову фразу для дії: «Богдане
– небезпека!». Бенюк озирається направо,
бачачи щось, зривається з ніг, і кульгаючи,
за історією Фоми, біжить разом з Талатом
до машини, але біжить так швидко і з
такою непідробною реакцією справді
наляканого чоловіка, що Шафієв не
витримує і починає реготати, згинаючись
пополам від сміху. Це так кумедно, що
регочуть всі на майданчику. Добре, що
це була репетиція. Та репетицією все не
обмежується. «Я зіпсував кілька дублів,
- зізнається мені автентично вдягнутий
Заур, щиро при цьому посміхаючись, - бо
не сміятися було просто не можливо:
Богдан Бенюк такий фантастично смішний
і дотепний актор, що заражає собою
стовідсотково. З таким актором я ще не
працював».




Сцена
знімається довго: в таборі ведмедів
потрібно було зняти прихід Фоми, життя
ведмедів, постаті турків, крупні плани
і втечу Фоми. В якийсь момент, коли
маленький ведмедик почав гризти ланцюг,
Палич, злякався за свого помічника, який
цього ведмедика тримав. Він кинувся
перев’язувати ланцюг і не зчувся як
ведмедик вгризся йому в передпліччя.
Не надто велика, але відчутна і прикра
рана – здерта шкіра – вкотре звеличила
Тіму, здоровезного двометрового
200-кілограмового ведмедя, який не тільки
не кусав нікого, а й грав ледве чи не
краще за всіх. Павло Вякін, навчений
подібними вибриками звірів, вмить побіг
до Палича і вирвав його з зубів півметрового
ведмежатка. Добре, що ніхто не знімав
левів. Чи динозаврів.



Десь о
другій половині дня, сцена із Сонею,
яка, за сценарієм, підглядає за «знущанням
над тваринами», влучно змінила локацію:
у Зази Буадзе Соня сиділа на дереві, в
Отара захисниця прав тварин перекочувала
на скелі, «що абсолютно логічно, - пояснює
Отар, риторично питаючи: - табір знаходиться
перед Скелями Довбуша, то для чого її
гнати на дерева, якщо зі скель спостерігати
краще». Хоча це означає, що героїня
мусить мати ще й навички скелелаза. Для
фільму – це правильно додає харизми
героїні. Та в житті все не так просто.
Скелелазом не може бути будь-хто, особливо
зважаючи на декілька поховальних
табличок, прибитих на скелях, позаду
основного, туристичного комплексу з
печерами, і таблички ці – на спомин не
аматорів, а професіоналів, жертв трагічної
долі, випадковості чи Хто там за нею
ховається. У свій час тут проводили
всесоюзні змагання із скелелазіння,
тепер на скелі лізе героїня фільму
«Урсус», красива, вправна і самовпевнена,
майбутня ненависть Фоми, кохання Нікі
та розчарування Талата. Це серйозний
момент. І до нього серйозно готуються.
Бо, по-перше, знімають на схилі, з правого
боку від печери, попід горою. А по-друге,
почалася буря: вітер маленькими
тайфунчиками розбивав і піднімав
листкові річки, гнув дерева і забивав
піском очі та рот. Кадр мусив бути чи не
на 5 секунд. Знімали його годину. Та він
був вартий того. І саме, гадаю, через
бурю – вона додала йому драматичності.
Вкотре життя вплинуло на кіно.



З кожною
хвилиною буря збільшувалася. Наступний
кадр знімали вже поруч із центральною
печерою. В бічній, маленькій печері
сидів у костюмі ведмедя Роберт Фельдман,
котрий визвався стати «дублером ведмежого
костюму» в героїчному поклику чистої
самопожертви, за що швидко пошкодував
зі словами-цитатою Шапокляк: «хорошімі
деламі прославітся нельзя» - в костюмі
було нестерпно гаряче, незручно і…
безкоштовно. Та, повірте, - в костюмі
ведмедя виглядаєш незабутньо, що рідко
можна сказати про будь-якого актора у
його власній подобі.




Буря
ставала все дужчою. Це вже нагадувало
Сахару, бо пісок був вже всюди, пристрої
понакривали ковдрами, а люди позакривали
обличчя шаликами і хусткам, як герої
«Англійського паціента» Ентоні Мінгелли. Тому вербалізований
оклик про закінчення зйомок пролунав
чітко в унісон з поліфонією розгніваної
природи. Ми йшли з майданчику і їхали
від Скель Довбуша, неначе нас, що занадто,
на три дні, затрималися, щось гнало до
наступної, так само вражаючої локації
– озера Синевир, ока закоханих, де Соня
і Ніко таки зрозуміють своє тяжіння
одне до одного, як колись це зрозуміли
Синь та Вір, творці озера та легенди про
нього.
Ярослав
Підгора-Гвяздовський
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.