Урсус, або Ати-бати, йшли знімати. Болгарія. Блок -2

Вчора був крайній знімальний день у Болгарії французько-британської акторки Жозефіни де Ла Баум. Красуня поїхала, але обіцяла повернутися. «Урсус» чекатиме її в грудні в Києві.

Петрич

27 знімальний день. Ранок. Перед болгаро-грецьким контрольно-пропускним пунктом вишукувалася довжелезна анфілада з машин. Українці приїхали. Для знімальної групи «Урсуса» перекрили одну смугу, на який були і тобі кейтерінг, і старезний ПАЗ, з кодовою назвою «чоло-ваген», і бусики разом з таксі. Біля однієї з машин на целофані лежав... ведмідь без голови, дивлячись на якого люди з рефрижераторів, автобусів та джипів, що проїжджали сусідньою смугою, просто скручували собі голови. Костюм, зшитий для фільму німцями, спокійно очікував свого чергового часу – за годину його вдягнув Ніка Тавадзе, граючи грузина Ніку Корінтелі, який, ховаючись у фургоні, намагався переїхати кордон… Власне, епізод переходу кордону – маленький, але важливий як факт – у фургоні сидить перевдягнутий у ведмедя чоловік, його сприймають за ведмедя і він легко, з допомогою свого друга Фоми та красуні Соні, дурить місцевого митника.

Вся ця історія з кордоном – кумедна і оригінальна. Крім того, що цей кордон – і гадаю, всі кордони решта – ще не перетинала ні людина, ні персонаж в такий карколомний спосіб, - тут ще ніколи не знімали грузини з українцями. Компанія Fresh Production, маючи в помічниках болгарську Geopoly, спромоглася домовитися, аби їй під зйомки фільму віддали частину старого прохідного пункту на кордоні. З болгарської сторони – казино з аляповатою єгипетською символікою, з грецького – магазинчики з алкоголем, цигарками і парфумами. Це нова дійсність, яка тепер належить до світового глобалізму та демократичного Євросоюзу, а раніше кордоном Болгарії закінчувалася радянська частина світу у вигляді Варшавського блоку, кордоном же Греції починалася капіталістична - у вигляді НАТО. Тепер ми тут безтурботно стоїмо, просто переходимо зловісну межу туди сюди, аби купити грецьких оливок чи олії. Дивовижжя.

«Урсус» цією дивовижністю відрізняється від решти фільмів, як гори від плато. До прикладу, місця зйомок. Що не локація – то частина з передач Discovery (гадаю, чудовою ідеєю буде створити туристичний маршрут місцями зйомок «Урсуса»; ідею – не красти, вже запатентована). Ось і 27-го дня – мало було кінематографістам кордону, - їх потягло з Петричі до Маринового поля. Це справді поле, але його, з одного боку пересікає дорога, а з іншого – залізнична колія. За дорогою почали будувати автостраду, для чого перерили гору вдовж і впоперек. А за колією, в 5-10 кілометрах – справжні гори, хребет Беласиця. Разом із Зазою Буадзе ми залізли на гору-майбутню-автостраду, з якої відкривається запаморочливий вигляд. Боже, яка Болгарія красива країна!.. Та крім краси, ця точка була вигідним стратегічним пунктом для спостереження за зйомками. Фургон, з’єднаний жорсткою зцепкою з евакуатором, разом з Жозефіною, Богданом Бенюком, Нікою Тавадзе плюс камера-оператор-режисер-та-решта, рушив вигинатися дорогою у долині між горами. З висоти недобудованої автостради, як зі снайперського пункту, можна було спостерігати за фургоном, залишками групи і заходом сонця. Фільм про фільм це покаже краще, ніж можуть розповісти слова – тільки треба дочекатися виходу «Урсусу» в прокат, а потім на DVD і Blu-ray.

Струмешниця

28 знімальний день; крихітне село Струмешнця на 360 осіб, має мальовничу річечку в лісі, позаду якої, якщо перейти місточок, - гори. Якщо їхати далі в західному напрямку можна за кілька хвилин досягти кордону з Македонією, а йдучи на південь, через гори – потрапити у Грецію. Тут зупинився чоло-ваген, і Ніка та Соня ледве чи не вперше проявляють ніжні почуття один до одного… Берег річки максимально реалістично зафактурили снігом, бо ж за сюжетом на дворі - січень. Це справляє велике враження на місцевий люд – діти намагалися зібрати біле пір’я целюлози і підкинути над головою, можливо, чи не єдиний раз в житті маючи таку звичну для українців змогу відчути зимовий кайф, адже тут зими практично ніколи не бувають сніжними. Біля чоло-вагена змайстрували імпровізований шалаш. Звісно, нічого спільного троє людей, подібні до героїв фільму, самотужки не зробили б. Але ж це кіно. Тож для нього й працювали години до ряду художники-постановники: очеретяний навіс, дошки лавиць під ним, грубо отесаний стіл і дуже кіногінічна коряга – рай за мірками однієї з пісень Висоцького. В центрі цього затишку поставили бочку, в якій розвели багаття. Словом, ясно, що в холодну нічну зміну, яка тривала до 3 години ночі, сюди приходили погрітися всі. Я, звісно, теж. А на багатті смажили шашлик…

Загальний план: Соня, Фома і Ніка стоять біля бочки, Фома смажить шашлик, буркаючи про Соню, Соня каже англійською «Він ненавидить мене», Ніка англійською відповідає – «Та ні, він добрий». Цей кадр вийшов таким гарним – душевним з точки зору підтексту і красивим з точки зору форми і кольору, - що вирішують його використовувати при монтажі по максимуму… Проводячи репетицію іншого кадру, Фома, розігруючи фарс, ходить позаду Соні та Ніки; Ніка його кличе, на що Бенюк каже про себе, але так, що в мікрофон, схований у нього на спині, чують Отар і Заза: «От ці грузини, нічого без мене не можуть зробити…». Тут таки до Бенюка підходить режисер і просить сказати те ж саме в дублі. Так випадкові фрази стають частиною затвердженого сценарію.

Вже пізно вночі, під ранок, довго знімали сцену, як Соня питає у Ніки чи він одружений і маленьку розмову про це. Це мав бути крайній кадр Жозефіни, тому конче потрібно було зробити ідеально. Дубль, ще дубль, ще, ще, аж потім Заза, дивлячись на екран монітору, де Ніка залишається у фокусі, а фігура Соні, йдучи вглиб фургону, втрачає різкість, і навпаки – Ніка виходить з кадру, а камера концентрується на Соні. «Ось дивись, - каже він мені, - це - запах кіно»… Те, що це був крайній болгарський кадр із Жозефіною, ще більше підкреслює значущість слів Зази – фільм вийде добрим.

Ярослав Підгора-Гвяздовський