Чого ми можемо навчитись у Маргарет Тетчер

Минулого понеділка померла Маргарет Тетчер. Останній тиждень був тижнем роздумів про її вплив і досягнення.

Для мільйонів молодих людей у Великій Британії вони вже є історичною постаттю, а не фігурою «політичного сьогодення».  (Удома я все ще маю фотографію, якій вже 22 роки та на якій моя тоді ще 2-річна донька вдає, що читає Financial Times із заголовком «ТЕТЧЕР ПОДАЄ У ВІДСТАВКУ»).

Але для мого покоління (вона стала прем’єр-міністром під час виборів, у яких я вперше отримав право голосу) вона є політиком, чия діяльність мала потужний вплив на світ, у якому ми робили перші кроки дорослого та професійного життя. Судячи з великої кількості коментарів в українських мас-медіа та з того, скільки політиків, публічних діячів і небайдужих громадян висловили співчуття у нашій книзі смутку протягом останніх декількох днів, в Україні оцінка її діяльності є переважно позитивною. 

Останніми днями мене запитували, чому виглядає так, що у Великій Британії ця оцінка не є такою однозначною. Я говорив з людьми, які дуже здивовані тим, що спадок Тетчер є предметом дискусії, яка так розділила думку у Великій Британії.

Я нагадав тим, хто задавав мені такі запитання, що для репутації великих державних діячів зовсім не дивно, що їхня діяльність набагато суворіше оцінюється у своїй країні, ніж закордоном. (Наведу інший приклад: я багато разів чув від людей, які жили за часів останніх років існування СРСР, що вони ніяк не можуть зрозуміли, чому для нас Горбачов був таким хорошим. У той час я працював у Японії, і там навіть був популярний вислів, що відображає сутність цього явища: деякі жінки називали своїх чоловіків «горби тейшу», тобто чоловіком, який ззовні для всіх є чудовим, але його родина про це іншої думки й не так сповнена ентузіазму»). 

По-друге, я сказав, що незважаючи на те, якої точки зору ви дотримуєтесь з приводу політики Маргарет Тетчер, її приклад та її підхід несуть деякі дійсно важливі уроки, і їх варто серйозно обміркувати.  Я б виділив такі два основні аспекти: бачення та рішучість. 

Коли Маргарет Тетчер обійняла посаду в уряді в 1979 році, в неї було бачення того, як мала змінитись Велика Британія, щоб  перетворитись на успішну, конкурентоспроможну країну, здатну протистояти викликам майбутнього.  Вона слідувала цьому баченню з великою рішучістю. 

Незважаючи на те, були ви її прихильником чи опонентом, важко проігнорувати той факт,

що вона сильно вірила в свої переконання. Це було бачення, згаяно з яким політична влада не є ані кінцевою метою, ані засобом контролю – але інструментом, який можна використовувати для покращення якості життя громадян. Це було бачення, що не мало нічого спільного з персональною вигодою та збагаченням. Бачення, в рамках якого розширення фундаментальних свобод розглядалось як необхідність, як перевага, а не загроза. І це бачення спиралось на рішучість – не тільки на розмови про реформи, але й на власне здійснення цих реформ, на готовність зустріти спротив опозиції та прийняти зниження популярності, а також чесно та чітко звітувати перед виборцями, які, вона знала, вільні будь-яким чином оцінювати її роботу та досягнення.

Дискусія, що оцінює спадок Тетчер, продовжуватиметься, але ці фундаментальні риси її підходу до управління державою є слушними для будь-якого політичного діяча.