Хорошковський розпочав президентську кампанію

03 лютого 2013, 11:39
Власник сторінки
політолог
0
5539
Хорошковський розпочав президентську кампанію

Або деякі міркування щодо “угоди століття із продажу Інтера”

Головною новиною минулого тижня стала інформація про продаж одного із ключових каналів країни Інтера та цілої медійної групи-супроводу від В. Хорошковського до Д. Фірташа.

Що привертає увагу у цій угоді? Насправді, це не тільки імена учасників та предмет домовленостей, але й ціла низка супутніх моментів, які не можуть залишитися поза увагою.

Отже, по-перше це захмарна ціна у 2,5 млрд. умовних одиниць, що за оцінками більшості експертів явно перевищує будь-які реальні оцінки вартості активів. І це саме по собі дуже цікаво, оскільки про що може свідчити ситуація, коли один бізнесмен-політик продає іншому бізнесмену, тісно пов’язаному із політикою, актив, що має значне політичне значення, за ціною, що явно перевищує реальну? Очевидно, що бізнесу тут немає і близько, а на першому місці – політика. Або взагалі мова йде про блеф, але до цього повернемося трохи пізніше.

По-друге, привертає увагу те, що сама угода виявилася напрочуд публічною. Як правило,як виглядають повідомлення про зміну власників тих або інших об’єктів? Все це поширюється на основі чуток, зібраних журналістами, офіційно будь-яка інформація спростовується, цифри ніхто ніколи не називає і т.д. Українська практика примушує усіх максимально приховувати будь-яку інформацію, яка ніколи не стає публічною. Навіть про реальні трансфери та зарплати футболістів-професіоналів громадськість дізнається із чуток.

Що бачимо у даному випадку? В країні, де списки мільйонерів журналісти складають на око, така дивовижна публічність. Одразу вся інформація оприлюднена, все підтверджено як продавцем, так і покупцем. Останнє – це взагалі унікальний для України випадок. Складається враження, що ми маємо справу із певним шоу, яке спеціально розігрується для публіки, і яке було саме для цієї публіки і режисоване.

Загалом, усі подібні продажі в Україні мають свою специфіку. Ясно, що між власниками та активами стоїть ціла низка різноманітних проміжних компаній, зареєстрованих бозна-де. Враховуючи історичну близькість Фірташа та Хорошковського, далеко не факт, що мова взагалі йде про якісь реальні зміни. Тим більше, за такі гроші.

Особисто для мене фраза Хорошковський продав Інтер Фірташу звучить приблизно як Молотов подарував Сталіну Кремль.

Нарешті, не можемо забувати, що все це відбулося після короткотривалої але ефектної та відомої широкій громадськості війни між Хорошковським та Азаровим, що розпочалася одразу після того, як перший залишив урядові пости і здійснювалася саме за допомогою телевізійного майданчику Інтера. За цей час урядові структури встигли обвинуватити Хорошковського в непрофесіоналізмі, а прем’єр особисто здійснював нападки на вищеназваний телевізійний канал на засіданнях уряду за (як він сам вважає) безпідставну критику урядових структур.

Тепер, після того як проголошено продаж каналу, більшість експертів кинулися обговорювати те, як нещасного Валерія Івановича примусили продати канал через тиск “сімї” і т.д. Таким чином, він перетворюється ледь не у чергового дисидента, що постраждав від політичних утисків. Не погана ціна, чи не так?

Отже, підсумуємо. На кожному кроці кричать про те, що хтось продав, а хтось купив за астрономічні суми активи, котрі не факт що взагалі змінюють реальних власників. Значить, це не просто певна угода, а, швидше, політичний меседж для всіх. І його зміст, мабуть, досить простий, хоча і має подвійне дно.

Очевидно, що подібним чином В. Хорошковський повідомляє усіх про те, що йде із політики і не планує брати у ній участь. Крик про те, що він позбувся головного інформаційно-політичного активу, покликаний бути найкращим цьому підтвердженню.

Хоча навряд чи подібним чином вийде обдурити більш вибагливого глядача. Думаю, що подібний демонстративний вихід із політики – це не назавжди. Це, швидше, перехід у звичний для Валерія Івановича режим політичної гібернації. Тобто заморозки політичної активності на даний момент із далекосяжними інтересами у майбутньому.

Які це можуть бути перспективи? Думаю, що це, у першу чергу, зайняти на виборах президента 2015 року нішу комсомольця-реформатора-метросексуала, яку дуже успішно зміг використати 2010 року С. Тігіпко.

Що для цього потрібно? Треба чекати і готуватися. Очевидно, що 2014 рік всі претенденти на булаву будуть готуватися до виборів, принагідно поливаючи один одного багном. Ближче до виборів цілком може виплисти нове обличчя, яке буде красиво казати правильні речі про реформи, євроінтеграцію та неприпустимість радикалізму і т.д. За умови правильного позиціонування та слабкої альтернативності виборів, можна розраховувати на те, аби підібрати певні відсотки розчарованого у всьому електорату. Так само, як це зробив 2010 року Тігіпко. Ну і вже осідлавши цього коника, розраховувати зайняти якесь непогане крісло.

Що для цього потрібно? Перш за все, аби Хорошковський міг претендувати на статус нового обличчя в 2015 році, його мають належним чином підзабути. Так само як встигли підзабути до 2010 року Тігіпко. Звісно, це смішно, коли такі люди претендують на звання нових облич, але в Україні це донедавна працювало.

Далі, не можна допускати фальстарту, бо якщо розпочати працювати занадто рано, то цілком можна повторити долю проекту Королевської. Ні, треба спливати неочікувано, одразу брати електорат до рук та не випускати його до самого дня голосування.

Очевидно, що той факт, що Хорошковський залишив уряд та розпочав кампанію критику уряду на власному каналі, це якраз і був фальстарт. Історія із продажем каналу – це і є спроба позбутися його наслідків.

Підозрюю, що сама по собі кампанія була розпочато персонально з метою вплинути на президента, аби той повернув Валерія Івановича до уряду. Але згодом стало зрозуміло, що у нинішнього уряду набагато серйозніша база, і тому найкраще зараз дуже сильно не світитися та не наживати собі ворогів. Продаж каналу – це найкращий спосіб красиво відійти убік. Причому, не просто відійти, але й показати себе ледь не жертвою режиму. Думаю, піарники Валерія Івановича ще використають цю тему свого часу. І не тільки його. Скоро бути жертвою режиму стане трендом для політиків різного масштабу.

Думаю, найближчим часом не буде у нас в Україні більш непомітного політика, ніж В. Хорошковський, котрий. За власною доброю традицією, буде сидіти у політичній морозильні, вичікуючи на свій час та шанс. Зрештою, для нього не звикати до подібного стану справ. Зникати і з’являтися в урядових кріслах – це його стиль.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Гости Корреспондента
ТЕГИ: политика
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.