Маніфест професора Києво-Могилянської академії Анатолія Тихолаза

15 серпня 2012, 14:11
Власник сторінки
политический аналитик
0
2154

Текст учителя поколений выпускников киевских ВУЗов опубликую ввиду социального значения этого документа. Для избежание клеветы и инсинуаций, расшифровки терминов даны мной непосредственно после текста


To whom it may concern

В умовах націоналістичної вакханалії, розгорнутої навколо мовного закону К-К, до мене почали звертатися з інквізиторськими запитаннями стосовно моїх поглядів та навіть кола людей, чиї погляди я можу гіпотетично поділяти. Здивований я не лише тим, що закиди стосовно мого світогляду я отримую з боку осіб, котрі аж ніяк в батьки мені не годяться, а й фантастичним поверненням до атмосфери персональних справ на партійних зборах: різниця лише в тому, що тепер мої погляди оцінюються не з позицій високого марксизму, а з точки зору архаїчного парафіяльного націоналізму. У зв'язку з цим вважаю за необхідне висловитися стисло й однозначно (оскільки встиг отримати й закиди ледь не в брехні).

1. Вважаю, що доки в країні діє Конституція, вона має поважатися, її треба дотримуватися, хоч би як окремий громадянин не ставився до її змісту: невдоволення конституційними положеннями не дають підстав для їхнього порушення.

2. Обов'язок дотримання Конституції не позбавляє громадянина права висловлювати свої міркування стосовно її змісту та можливих змін цього змісту.

3. З огляду на це висловлюю особисте суб'єктивне судження: з тексту Конституції слід вилучити положення про державний статус будь-якої мови.

4. Наділення якоїсь мови винятковим статусом в умовах України, що не є мононаціональною державою, неминуче обертається дискримінацією інших мов.

5. Закон Ківалова-Колесніченка не підтримую через те, що він вперше на законодавчому рівні визнає режим апартеїду, фактично встановлений для російськомовного населення України. На більшості території України російськомовне населення не лише не є меншиною, а й є безумовно корінним населенням. Якщо послуговуватися поширеною в Україні расистською лексикою, можна стверджувати, що "титульною нацією" столиці України Києва є російськомовне населення. Радикальна українізація Києва впродовж останніх двадцяти років призводить до того, що Київ стрімко перестає бути містом, а корінне населення виявляється вимушеним або відмовлятися від своєї ідентичності, або перетворюватися на мешканців гетто з неписьменним населенням: про статус "дискримінованої" української мови в УРСР російська мова в Києві нині не може навіть мріяти.

6. Таке становище можливе лише за умови тоталітарного державницького націоналізму з публічно проголошеною національною дискримінацією. Проте саме такої декларації Конституція України нині не містить. Отож треба або закріпити в Конституції статус України як моноетнічної держави з чітко обмеженими правами "меншин", або надати громадянам право вільно обирати мову приватного, публічного та офіційного спілкування. Яка мова стане за таких умов панівною мені особисто абсолютно байдуже, головне, аби вона була такою не внаслідок поліційного примусу. Щодо україномовної культури скажу те саме: якщо вона загине щойно втратить статус державно-примусової – туди їй і дорога. Мене особисто саме подібне припущення глибоко ображає, й я можу лише здогадуватися, що спонукає професійних українців з такою звірячою люттю наполягати саме на її репресивному нав'язуванні народу України.

7. Вважаю, що полеміка, яка розгорнулася навколо закону К-К виявилася надзвичайно повчальною. Вона дозволила з граничною ясністю пересвідчитися, що жодної різниці між кумирами галицьких літературних салонів та зоологічними психопатами зі "Свободи" немає: націоналізм і демократія несумісні як вода з олією. Душа, хвора на "фобію" (хоч би якою вона була), приречена на втечу від свободи, на розчинення у анонімній стихії нації, мови, держави, майдану, "разом нас багато". Свобода – тягар вільних індивідів, для яких держава – нічний сторож, мова – комунікаційний засіб, віра – приватна справа, національність – успадкована ознака, пишатися якою так само непристойно, як кольором очей або родимою плямою на лобі. У зв'язку з цим, вношу остаточну ясність раз і назавжди: моя національність – та, що вказана в українському паспорті діючого зразка. В державі Україна не передбачена ідентифікація громадян за національною ознакою. Отож пропоную вважати мене людиною без національності або людиною будь-якої національності. Моя рідна мова – та, якою я спілкуюся тут і зараз. Це мова, якою думаю, розмовляю та пишу Я. Хто скільки хоче, хай стільки й нарахує. Хто хоче, хай вважає німим та неписьменним. Не приховуватиму: це мені абсолютно байдуже.

8. Висловлене тут є відповідями, даними на питання, що задавалися мені раніше чи могли б виникнути будь-коли у будь-кого. З огляду на це дуже прошу більше до мене з цими питаннями не звертатися та полеміки не розпочинати: з цього приводу я висловився вичерпно, інтерес до цієї теми втратив, а що найголовніше – втомився.

 

Примечания (подготовлены В.Пиховшеком)

- «...наділення якоїсь мови винятковим статусом в умовах України, що не є мононаціональною державою, неминуче обертається дискримінацією інших мов».

Исследователь Дэвид Уилш, чьи труды получили международное признание, дает определение «мононационального государства». В нем национальные меньшинства составляют менее 5 % населения, а доля одного этноса превышает 95% от общей численности населения (Welsh David Domestic politics and ethnic conflict // Ethnic Conflict and International Security / Brown, Michael E.. - Princeton: Princeton University Press. - P. 43-60). 

- «він вперше на законодавчому рівні визнає режим апартеїду, фактично встановлений для російськомовного населення України». Апартеид – режим раздельного проживания по этническому принципу, сопровождающийся лишением или нивелированием гражданских прав. Статья 24 Конституции Украины это прямо запрещает: «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

- «...на більшості території України російськомовне населення не лише не є меншиною, а й є безумовно корінним населенням».

Организация Объединенных Наций в 1972 году дебатировала, но не проголосовала формулировку, что такое «коренной народ» и «коренное население». В настоящее время юридически значимыми являются два определения термина «коренное население».

Первое - Международной организации труда, в конвенции номер 169. Это «население, социальные, культурные и экономические условия которого отличает его от других групп национального сообщества, положение которого полностью или частично регулируется собственными обычаями, традициями или специальным законодательством».

Второе Всемирного банка: «коренные народы могут быть определены в конкретных географических районах с наличием в той или иной степени из следующих характеристик:

а) тесная привязанность к исконных территорий и природных ресурсов в этих областях;

б) самоидентификация и идентификация другими членами различных культурных групп;

в) родной язык, часто отличающийся от национального языка;г) наличие привычных социальных и политических институтов». 

 

- "...якщо послуговуватися поширеною в Україні расистською лексикою, можна стверджувати, що "титульною нацією" столиці України Києва є російськомовне населення".

Титульная нация – термин впервые введен французским националистом Морисом Барресом в период судебного процесса по дела Дрейфуса. Регулярно употребляется украинскими политическими деятелями.

См. высказывание экс-министра культуры И.Лыховия 29 ноября 2011 года: «Ющенко вважає, що економічний розвиток пов’язаний з самоідентифікацією українців. Ми повинні визнати себе титульною нацією, яка бере на себе відповідальність за розвиток цілої держави».

См. также высказывание лидера «Свободы» Олега Тягныбока: «Ми вважаємо, що мусить бути в Україні ухвалений закон, на законодавчому рівні. Закон про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. Українців оскільки є більшість, ми є титульною нацією».

В то же время, в политической программе «Свободы» сказано о намерении «винести на всенародне обговорення проект Закону про пропорційне представництво в органах виконавчої влади українців та представників національних меншин» http://www.svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama/.

Термин «титульная нация»  и его определение исключены из законодательства Российской Федерации как имеющие декларативный характер и юридически некорректные. Это следует из Заключения Комитета по конституционному законодательству и государственному строительству Госдумы РФ от 15.04.2010 N 3.1-80/6 "На проект Федерального закона N 346064-5 "О внесении изменений в Федеральный закон «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом». 

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Гости Корреспондента
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.