Finita la tragedia
Величезний
портрет Артиста на сцені. Настільки
великий, що домовина в глибині сцени, здається чорною крапкою. Підлога в театральному залі зі знятим партером
виблискує так сильно, що в ній віддзеркалює світло свічок. Класична музика,
завалена квітами авансцена. Старі
театрали, котрі стояли поруч зі мною в черзі, говорили, що так ховали тільки Велику Наталю Ужвій. Ховали без
партеру в залі. У черзі стояли Президенти, міністри, депутати, шляхетні кияни, студенти.. Всі вони – його
глядачі. Просто глядачі.
Білий птах з
чорною ознакою колись до нас прилетів. Він
сів на нашу грішну землю під назвою Україна. Позавчора відлетів. Назавжди.
Богдан Ступка –
Великий Українець...
Сьогодні було
спекотно. Пригадався грудень 2004 року.
Я була в гостях у Галини Борисівни Волчек в її номері готелю «Дніпро». Театр
«Современнік» мав тоді гастролі у Києві. Йшов лапатий сніг. Майоріла прапорами
помаранчева революція за вікном. Я була на 6 місяці вагітності. Галина
Борисівна – просто старша жінка.
«Сейчас прийдет
Богдан. Обещал повести меня на революцию», - басила, потягуючи дамську
папіроску Галина Борисівна. В цей час подзвонив Богдан і сказав, що в нього репетиція.
Волчек сказала: «Іра, Ступка не сможет. Отведи на Майдан меня ты. Будешь моим
переводчиком.»
Ми пішли до
Майдану, підтримуючи одна одну, як дві неваляшки. Вагітна я, і закутана в хутро
Галина Волчек. На Майдані було гамірно, залюднено і весело. Хтось виступав зі
сцени, я трохи поперекладала і зробила міні-екскурсію. А потім автомобіль
забрав і одвіз нас до театру ім.. І. Франка.
На порозі Галину
Борисівну вже зустрічав Богдан Ступка.
Галина Борисівна
сказала: «Ну, вот, Богдан, хоть ты и не смог составить мне компанию к Майдану,
Ира меня выручила». «Ідемо пити чай,
Галю, бо ви мабуть померзли,» - відповів Ступка.
Старі друзі,
колеги, однодумці, вони жартували, пародіювали Романа Віктюка, Лію Ахеджакову,
обговорювали свої театральні справи і спектакль «Старосветские помещики», пили
чай, басила та курила Галина Борисівна. У цей час на сцені почалася вистава
Современніка «Три товарища». І я не знала, куди мені податися – в глядацьку
залу чи залишитися біля Великих. Я вибрала посиденьки в гримерці. І не шкодую
досі.
Волчек дійсно не
розуміла про що говорять на Майдані українською. Однак, Богдан Ступка говорив
із нею винятково українською. І їй перекладач не знадобився. Вона все чудово
розуміла без тлумачів… Великі..
Щойно прочитала
вірш Ліни Костенко. Finita la tragedia. Геніально.. Великі…
Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.
Його ім'я розгублена афіша
уже несла, як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з'являвся він!
Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.
Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє...І згасав.
Додому він вертався умирати,
але в мистецтві він ще воскресав.
А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.
А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя також повні очі сліз.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.