Політичні проститутки

Прокурор Запорізької області Павлов назвав ув‘язнених з його ініціативи патріотів «палітічєскімі прастітуткамі». Ця заява пролунала в присутності генерального прокурора, на офіційному заході, організованому генеральним прокурором

Прокурор Запорізької області Павлов назвав ув‘язнених з його ініціативи патріотів «палітічєскімі прастітуткамі».

В цей момент він перебував у Національному університеті «Одеська юридична академія» на офіційному заході «розподіл випускників» в присутності багатьох офіційних осіб прокуратури, в т.ч. генерального прокурора. На Павлові був прокурорський мундир із широкими погонами, і на запитання журналістів він відповів, як офіційна особа, чиновник. Підкреслимо: не в якості приватної, а саме в якості посадової особи він висловлює ПОЛІТИЧНІ претензії до 12 ув‘язнених. Його заява означає, що з висоти своєї посади він веде політичну боротьбу з людьми, які перебувають під слідством, над яким він здійснює нагляд.

Ця заява пролунала в присутності генерального прокурора, на офіційному заході, організованому генеральним прокурором, отже генеральний прокурор заохочує свого підлеглого до політичної боротьби з ув‘язненими.

Якщо прокуратура застосовує насильство (арешт, ув‘язнення) до своїх політичних супротивників, то чи не змушені ми будемо визнати справедливим політичне насильство по відношенню до чиновників прокуратури, якщо таке колись трапиться?

Можливо, прокурор Павлов має не тільки політичні мотивації, але й законні підстави переслідувати патріотів? Проте, хто повірить у законність звинувачення, висунутого політичним противникам? Де тут юстиція? Адже юстиція означає не тільки «кодекс правил, за якими ти завжди винний», але й справедливість, ще в первісному, доюридичному значенні слова.

Припустимо, що прокурор Павлов, називаючи ув‘язнених «палітічєскімі прастітуткамі» невірно висловився, що він мав на увазі не їхні політичні провини, а лише кримінальні. Тоді закономірно виникає питання, чи здатен формулювати звинувачення прокурор, який плутає значення слів? Чи здатен він адекватно сприйняти матеріали кримінальної справи? Чи не є він небезпечним для суспільства?

Очевидно, перебуваючи в колі своїх колег із керівництва прокуратури та випускників юридичної академії, прокурор Павлов хотів підвищити власну значущість образливим висловом «прастітуткі» на адресу ув‘язнених. Він словесно принижував їх, щоб піднестися в очах начальства.

А, можливо, його наміри були щирі, і він просто (навіть без перспектив кар‘єрного зросту) любить принижувати тих, хто перебуває під слідством? Згадується наша землячка Віра Засулич, яка двічі вистрілила в живіт петербурзькому градоначальнику Трєпову за те, що той принизив одного політв‘язня. Наш Павлов принизив дванадцятьох. Дяка Богові, українці нині значно (десь разів у дванадцять) толерантніші.

Варто зауважити на те, що ув‘язнені патріоти вочевидь діяли не з політичних, а з національних мотивів. Вони вважали, що ображена їхня національна гідність.

Слово «нарід» походить від слова «рід». Національне почуття тісно пов‘язане з родовою пам‘яттю. Сталін, Дзержинський, більшовизм зіграли значну роль в історії наших сімей. Я суджу по собі. Один мій прадід помер від голоду на Поділлі у 1932 році. Другий, священик, повний георгіївський кавалер, розстріляний на Кубані на початку двадцятих. Мій дід загинув у 1941. Мобілізували і разом з іншими, як худобу, майже беззбройних погнали на німецькі кулемети. Другий дід ледь не був розстріляний по «Лєнінградському дєлу», врятувався чудом. Гадаю, більшість українців мають подібні або страшніші сімейні історії. Пам‘ятники Сталіну, Дзержинському, Леніну для мене особиста образа. Гадаю, для багатьох інших також.

Приниження наших дідів і прадідів, щоденна лайка на адресу наших національних героїв, яка лунає з вуст багатьох представників нинішньої влади, глибоко ранить наші серця. Підозрюю, що зневага прокурора Павлова до ув‘язнених викликана не політичними розбіжностями, але ненавистю до їхньої національності. Ненависть до всього українського не притаманна абсолютній більшості росіян, проте, на жаль, дуже розповсюджена серед тих росіян, які обіймають державні посади. Нині в керівництві держави майже відсутні етнічні українці. В цьому немає нічого страшного, адже це доволі звична для нас історична ситуація, нас багато в тюрмах, проте, навіть більшовики, вбиваючи нас, робили вигляд, що про нас піклуються – на кожну тисячу розстріляних друкувалася одна українська книжка. Нині до такої благопристойності не вдаються.

Прокурор Павлов народився в Єнакієво і був переведений в Запоріжжя з Макіївки. Це означає, що він прямо асоціюється з президентом і всією нинішньою владою. Він має з нею один генезис. Плоть від плоті. Кров від крові. Не хотілося б закінчувати всю цю історію словом «кров»…