Основне питання фізики – як? Метафізики – навіщо? А біолог запитує: як би виглядало основне рівняння теорії відносності, якби головним органом сприйняття був ніс, а не око, і якби подібно багатьом тваринам, запахи для нас значили б більше за світло?
З чим можна було б помножити квадрат граничної швидкості розповсюдження запаху?
Ми досліджуємо все, для того, щоб дізнатися, що все не таке, як здається. Наводять такий приклад. Майже весь об‘єм кулі калібру 7.62 займає порожнеча, ядра атомів, з яких складені її молекули, дуже маленькі і знаходяться так далеко одне від одного, що мали б проходити крізь мою голову як тінь крізь тінь, і атоми голови і кулі майже ніколи не зіштовхувалися б (такому щасливому розвиткові подій заважають сили електромагнітної взаємодії між молекулами. Ми не можемо сказати, що ці сили не такі, як здаються, тільки тому, що вони нічим не здаються, їхня природа невідома). Куля – це дірка, голова – отвір.
«Справжня природа» людини захована в підсвідомості – стверджують ті, хто годуються з підсвідомості. З них один з найповажніших Юнг (ми могли б згадати за Фрейда, але він не той, ким здається), стверджує, що підсвідомість жінки чоловіча, а чоловіка жіноча. Отже ми обманюємося не тільки на рахунок твердих предметів, але і м‘яких.
Природа фінансів встигла двічі чи тричі суттєво змінитися за останні 50 років, хоч головне як завжди: в нас менше ніж, як нам здається, треба, а в них завжди здається більше, ніж є.
Спочатку нам здавалося, що Сонце обертається навколо Землі, потім що Земля навколо Сонця, згодом, що і Земля і Сонце обертаються навколо чорної дірки, яка є центром нашої галактики, потім що ми разом з нашою галактикою не обертаємось, але дедалі швидше тікаємо від місця, де стався Великий Вибух, згодом виявиться, що і це нам тільки здається в непевному мерехтінні червоного зміщення і що все обертається навколо Ієрусалиму, але по складних орбітах.
Якщо все не таке як здається, тоді навіщо нам так здається? На те, що світ для нас організовано не фізично, але естетично. Фізична природа речей тікає вглиб, їхня краса, драма, пригода – на поверхні. В глибині – мінливість, іронія та фізика.
Ми не можемо не помітити, що засіб пізнання – є засобом існування. Математика не тільки описує – вона зумовлює. Ще Кеплер помітив, що шестикутність сніжинок зумовлена не властивостями молекул води, але властивостями геометрії. Так само і форма турбулентних потоків більше зумовлена властивостями рівняння і менше властивостями середовища і формою тіла, або форсунки.
Листя папороті так подібні на візерунки морозу на склі, бо їхня форма зумовлена не стільки потребами філогенезу, не стільки ходом еволюції флори, скільки тим, що рівнянню, яке описує ДНК папороті, підкоряється замерзання пари на склі.
Емпірично виведене для ядер, які падають на пісок, співвідношення енергії і квадрату швидкості, всупереч будь-якому здоровому глуздові справедливе і для фотонів світла, хоча вони не залишають жодних слідів на піску. Фотон подібний зовсім не на чавунне ядро, а на хвилю, яка утворюється від падіння чавунного ядра у воду. Ми могли б очікувати, що його енергія співвідноситься хоча б з кубом його швидкості, але головне не природа речовини, але природа рівняння.
Піфагор мав рацію, коли вчив, що світ створений не з води, не з вогню, не з атомів, але з числових співвідношень.
Я навмисно записую метафори, а не рівняння щоб зродити усвідомлення того, що незаписані рівняння не видно в найкращий мікроскоп, ні в телескоп, ні в пенсне Піфагорійця, вони є виключно функцією розуму. Функцією чийого розуму є рівняння, до яких ми ще не додумалися, але які вже творять візерунки морозу на склі?
Циркуль і лінійка є універсальними засобами пізнання світу, бо весь світ створений з циркулів і лінійок. Окрім циркулів і лінійок в ньому є тільки те, що не виміряєш циркулем і лінійкою – метафора.
Ми пізнаємо Світ тими інструментами, якими Бог його творив.
Саме тому пізнання можливе, хоча все не таке, як здається. А нині вже взагалі не здається. Проблема сучасної фізики в тому, що її висновки не можуть бути уявлені. «Математик, який не спирається на зорові образи подібний на мазохіста», - стверджує математик, який не хоче бути мазохістом, але вже не може спиратися на зорові образи.
Досягнення сучасної науки свідомість може абсорбувати тільки засобами мистецтва. Можливо, місія сучасного мистецтва – перекласти квантову механіку адекватними метафорами. Мистецтво має припинити займатися собою і заходитися римувати формули. Мелодика слів – формула, форма, рифма, метафора, фарба - спрямовує підривний розум в напрямку RAF. Цьому рядові співзвучне слово «парфума» адже деякі фундаментальні частки вже класифікують за «пахощами».
У чому сенс поезії? Римований текст вміщає вдесятеро більше інформації, аніж прозовий. У прозі думок завжди менше ніж слів, в поезії навпаки. Поетична штучність, обмеження парадоксальним чином забезпечують більший об‘єм. Поетична форма подібна на мікрочіп, який теж являє собою певним чином впорядковані молекули, щоб утримувати велику кількість двоїчних сполучень.
Сучасну науку створив Анаксимандр, який як зауважують археологи, першим став писати наукові трактати не віршами, а прозою.
Нині наукова проза (принаймні у фізиці) зрозуміла лише двом – трьом сотням науковців у світі. Їм таки доведеться римувати результати своїх досліджень, інакше трапиться довгоочікуваний «кінець науки».
Це пов‘язано також з тим, що Бог не скаредний, Він не заощаджує. Ще нещодавно здавалося, що все розмаїття світу збудоване з комбінацій кількох елементів і їхньої взаємодії, яка ось-ось має бути описана загальною теорією поля. Проте номенклатура елементарних часток все збільшується, спроби їхньої взаємодії ускладнюються. Чим більше редукції, тим менше осягнення.
Мистецтво є універсальним способом подолання редукції. Як зауважив ангельський Хома, фізичні об‘єкти суть духовне під метафорою тілесного. І він мав рацію: світ влаштований не фізично, але поетично, а фізика – лише одна з метафор.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.