Ще не вмерла

Як відомо, незалежність України здобули зовсім не ті, хто за неї боровся:

Як відомо, незалежність України здобули зовсім не ті, хто за неї боровся: ідеологічний відділ ЦК КПУ та радянський партгоспактив.

З високим начальством розправляються корупціонери з генеральної прокуратури, а не революційне підпілля. Україна демонструє непогані покажчики побиття в номінаціях – очільники МВС, прем’єр-міністри і нарешті другого президента викликали на перший допит. Виглядає вірогідним, що незабаром Лук’янівська в’язниця покоштує спікером.

За що ви ще мрієте, окрім незалежності і помсти? За гроші? Їх в нинішньому світі відсталим державам приносять ті, хто раніше все забирав – імперіалісти (що окопалися в НАТО) та транснаціональні буржуї (чиєю колективною рукою є МВФ). Та щастя непокоїть, і не лише тому, що в природі людини бути невдячним до долі. Є відчуття, що вона дає нам все, що хочеться, і забирає те, що потрібно.

Таке вже було, коли нам дуже хотілося українізації, а функцію долі перебрали на себе більшовики. Після провалу планів навали на Європу, вони використовували УРСР для досягнення зовнішньополітичних цілей, а саме для перегляду наслідків Версальської угоди, також в якості детонатора для української меншості в Польщі. Для того, щоб зрозуміти феномен «українізації» читачі мають усвідомити масштаб польської загрози. Саме поляки над Віслою розбили Червону армію, відкинули її до Дніпра, щоб не пустити до Рейну.

В 20-х рр. польські збройні сили зберігали чисельність в мільйон солдат проти 500 тисяч Червоної армії. Отже, Польща розглядалася як найближчий, найнебезпечніший вірогідний супротивник. Москва знищувала український дух в селах і впроваджувала українську мову в містах.

«Лучше быть изнасилованной, чем украинизированной» - каже колоритна дамочка в тогочасній п’єсі Куліша. 80 років по тому міністр освіти (спадкоємець посади Скрипника!) також із задоволенням вибрав би перше. І така послідовність не може не викликати повагу в межах політкоректності.

Українська екзистенція – це підпали, підпілля, повстання, це свобода і саботаж. Українізація – це не філологія, це отаманщина (нинішні студенти називають це – Талібан). Натомість скрипниківська національна політика передбачала збільшення годин викладання української мови і розширення контингенту для будівництва Біломорканалу.

Втім, скрипниківська українізація мала і суттєві переваги перед ющенківською: по-перше, бюрократію тоді таки вдалося хоч трохи зґвалтувати й українізувати, по-друге, Скрипник застрелився перед приходом Кагановича, Ющенко в жодній мірі не став самураєм перед інавгурацією Януковича.

Суть українізації не в «державному статусі» української мови, не в тому, щоб всі менти складали протоколи на українців українською, а в глибокому усвідомленні того, що менти мають пасти свині, а не українців. Звісно, якщо ми стверджуємо, що між цими двома видами ссавців є різниця.

Після зміни становища у світі та укладання договору з Польщею на початку 30-х, українізацію було успішно завершено знищенням українізаторів та українізованих. Ющенківську «українізацію» було завершено після початку «політики перезавантаження» в стосунках США та РФ, та укладення угоди по Чорноморському флоту. Арешти опозиціонерів та активістів українських організацій – лише данина традиції. Що там у них замість голодомору? Пенсійні реформи?

Тим часом, за останні три місяці підірвано пам’ятник Сталіну, дві чи три районні організації правлячої партії закидані пляшками з бензином, то там, то тут здійснюються акти вандалізму стосовно радянських пам’ятників, закладів, які нехтують українською мовою, чисто по-українськи, за допомогою ножа і пістолета вбито київського суддю, пограбовано банк, нарешті на достойну суму – 2 млн. гривень. Сподіваюся, це здійснили не кавказці, а добрі українські хлопці з Троєщини.

Хто винен в усіх цих прикрих злочинах, які так надихають? «Дух одвічної стихії». Його активно розшукують правоохоронні органи, аби посадити довічно. Проте, як з’ясувалося, цього не вдалося навіть НКВД, куди там МВС!

Далі, щоб краще розкрити тему, я мав би заспівати оду, але з причин відсутності слуху та голосу обмежусь поемою в сучасному стилі, тобто трохи римізованою та ритмізованою прозою.

"Гонор" - хіба у старих словниках, у дужках: (застаріле).
І це не істерика перед халдеєм
За неохолоджене пиво.
Це зневага до вас і до вашої власності
І ще трохи "тілесних ушкоджень середньої тяжкості":
Це кров? Це бумажник? Це зуб? Де це я?
Алло, це міліція?

"Вітчизно" , ти чи підготовка до втечі"
(штрафний ізолятор), чи числа, чи речі, чи
" розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
Двері до дому - де "вхід заборонено"
Дохлий ВОХР під табличкою "під охороною"
Лісопосадки, дороги, поля,
Розшук , слідство, зима.
Суд, апеляція, пере-проплачена-кваліфікація
Вічні питання на сірій стіні:
Де взяти? Де діти? Так, або ні?
Вміння уникнути відеостеження,
SIM-картку змінити,
позбутись сім’ї,
свідків, відбитків,
Себе та її.
Так, аби ні!
Патріотизм спонукає частіше міняти міста і квартири.
Вітчизна - "незаконне збройне формування", доки не зловили.

"Віра" - від десяти до п’ятнадцяти, або пожиттєво,
За попередньою змовою група осіб і одразу на небо.
Бо безпека пороку і хочеться хоку, а зовсім не ямб:

Церкви переповнені
Тюрми порожні
Нема християн.

Віра згоріла, а може жевріє,
Як кілька жаринок в кадилі.
Битий бісами в битві, безсилі молитви
жуєш заяложеним ртом,
Мерехтять хтиві мрії і не віриш Марії,
Аж раптом стоїш перед Нею з маленьким Христом
Як людина облита бензином перед сірником.