В моїх силах лише вимагати

Щодо необхідності застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг»

порушує вимоги статті 42 Конституції України в частині незабезпечення державного захисту прав споживачів на надання телекомунікаційних послуг достатніх асортименту, обсягу та якості, сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку та здійсненню державного контролю за ринком телекомунікацій з боку держави

Д Е П У Т А Т СЬ К Е    З В Е Р Н Е Н Н Я

в порядку статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України»

Вельмишановний Вікторе Федоровичу !

           Одна зі стратегічних для будь-якої країни галузей – галузь телекомунікацій – відіграє величезну роль у збалансованому розвитку глобальної та регіональної економіки. Вона є з’єднувальною ланкою як промислової сфери, сфери послуг і споживачів, так і різних географічно розрізнених частин країни та економічних центрів. Стимулюючи людське спілкування за допомогою зв’язку, сучасні засоби телекомунікацій стають необхідною умовою для соціальної згуртованості та культурного розвитку всіх країн. Наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. світ перебуває в стані інформаційної революції, вплив якої можна порівняти з впливом індустріальної революції минулого століття. Є всі підстави вважати, що обробка інформації – одна з найвагоміших складових економічної активності. Тому можна стверджувати, що розвиток телекомунікацій, як важлива складова інформатизації суспільства та забезпечення населення високоякісними послугами зв’язку, є одним з найважливіших напрямів національного та економічного розвитку будь-якої держави, і, зокрема, України.

            Загальновідомим є той факт, що телекомунікації України значно відстають від телекомунікацій розвинутих країн як за обсягами, так і за рівнем технологій. Нестабільність вітчизняного законодавства суттєво пригальмувала розвиток українського ринку телекомунікацій, який потрапив під пильну увагу контролюючих, інспектуючих та інших подібних “експроприюючих” органів. За останні роки спостерігалися спроби накласти як на суб’єктів ринку, так і на його споживачів різного роду додаткові збори, податки, акцизи і т.д. Це аж ніяк не сприяє розвитку галузі. І сьогодні ринок телекомунікацій в Україні характеризується високим рівнем монополізму, низькими капітальними інвестиціями в розвиток телекомунікацій. Тому, державі необхідно вживати усіх можливих заходів щодо сприяння такому розвитку, зокрема, аби підвищити конкурентоспроможність України в цій галузі, створити сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій, виділяти належні кошти на наукові дослідження та вжити заходів належного законодавчого підґрунтя функціонування галузі телекомунікацій.

        На жаль, до теперішнього часу в Україні не існує оптимальної нормативної бази, котра б регулювала відносини у сфері телекомунікацій та, зокрема, інформаційних технологій, а, як відомо, без належного законодавчого підґрунтя жодна галузь економіки не може ефективно функціонувати та розвиватися. Отже, основним завданням держави на сьогодні є створення такої законодавчої бази, яка б сприяла розвитку галузі.

          5 липня 2011 року Верховною Радою України на пленарному засіданні було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг» (реєстраційний номер 7031). Вказаний закон порушує вимоги статті 42 Конституції України в частині незабезпечення державного захисту прав споживачів на надання телекомунікаційних послуг достатніх асортименту, обсягу та якості, сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку та здійсненню державного контролю за ринком телекомунікацій з боку держави.

             Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг», який мав би стати своєрідною “конституцією” у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій, за своїм змістом не відповідає власній назві. Незважаючи на розширення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, вказаний нормативно-правовий акт передбачає заміну повідомного порядку початку здійснення діяльності у сфері телекомунікацій на реєстраційний. Таким чином, замість спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг, суб’єкти підприємницької діяльності, окрім отримання ліцензії, зобов’язані у дозвільному порядку реєструватися у реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій.

    Передбачений Законом порядок реєстрації у реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій, не враховує вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Зокрема, згідно з Законом суб’єкти господарювання, які бажають здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій, повинні подати до Національної Комісії з питань регулювання зв’язку заяву за формою, що затверджується НКРЗ, а заповнення заяви з порушенням встановленої форми є підставою для залишення її без розгляду (частина 4 статті 42 Закону), що не узгоджується з положенням абзацу шостого частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», відповідно до якого виключно законами встановлюється вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулюванні документа дозвільного характеру.

Окрім надання повноважень затверджувати форму заяви про включення до реєстру, законопроект також відносить до повноважень НКРЗ затвердження Правил здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, що не підлягає ліцензуванню (частина перша статті 18 Закону). При цьому, чітко не визначено коло суспільних відносин, що регулюватимуться такими правилами, та суб’єктів, на яких вони мають поширюватися. Таким чином, регулювання суспільних відносин у такий спосіб не узгоджується з положеннями пункту 8 статті 92 Конституції України, відповідно до якого правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України.

           Крім того, законодавчі вимоги статті 42 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг», що передбачають зобов’язання суб’єктів господарювання одночасно із заявою на реєстрацію подати заяву та пакет документів на отримання ліцензії та/або дозволів, у разі зміни даних, зазначених у заяві про включення до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, повідомити про них НКРЗ протягом 30 робочих днів та надання права НКРЗ самостійно вносити зміни до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, не мають правового механізму реалізації, оскільки в Законі не встановлюються відповідні повноваження НКРЗ.

         Таким чином, можна констатувати, що Законом не досягнуто заявленої мети належного законодавчого регулювання, оскільки не враховано вимог статей 1, 8 і 19 Конституції України, відповідно до яких Україна є правовою державою, в якій органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не враховано правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у рішенні від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 року (справа про відповідальність юридичних осіб), за яким неповнота правового регулювання суспільних відносин не відповідає конституційному визначенню України як правової держави.

         Слід зауважити, що нова редакція ч. 4 статті 44 Закону стосовно надання повноважень НКРЗ встановлювати особливі умови для окремих операторів у ліцензіях на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій потребує деталізації таких особливих вимог, а тому, з метою реалізації конституційних вимог статті 19 Конституції України, у вказаному нормативно-правовому акті слід було б визначити підстави, межі повноважень та спосіб, у яких діятиме НКРЗ та її посадові особи. Встановлення НКРЗ особливих умов для окремих операторів мали б бути предметом ліцензійних умов, які містять вичерпний перелік спеціальних вимог, обов’язкових до виконання при провадженні діяльності у сфері телекомунікацій.

Положення розділу ІІ проекту щодо строків набрання чинності цим Законом (з дня наступного за днем його опублікування), приведення Кабінетом Міністрів України своїх нормативно-правових актів та забезпечення приведення центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом (у шестимісячний термін з дня набрання ним чинності) є юридично некоректними, оскільки реалізація норм Закону ставиться в залежність від прийняття у майбутньому необхідних підзаконних актів.

Мною, як народним депутатом Верховної Ради України, суб’єктом законодавчої ініціативи, вносились відповідні поправки до вказаного проекту Закону. Однак, в черговий раз мої пропозиції Парламентом почуті не були. Тому, на даному етапі законотворення Ви єдиний, хто може, згідно із  Конституцією України, шляхом застосування права вето, не допустити  набрання чинності недосконалого законодавчого акту.  

            Конституція України (п. 30 ч. 1 ст. 106) наділяє Президента України правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної  Ради України.

            Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Я представляю в Парламенті Партію захисників Вітчизни, яка відноситься до опозиційних сил, однак, я завжди відстоював і буду відстоювати державницьку позицію та інтереси українського народу і не можу допустити, щоб з набранням чинності вказаним законом порушувались законні права та інтереси споживачів телекомунікаційних послуг. 

            Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України, -      

П Р О Ш У :

             З метою гарантування додержання Конституції України та недопущення грубого порушення конституційних прав громадян застосувати право вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг» та повернути його на повторний розгляд до Верховної Ради України з відповідними пропозиціями.

               З повагою                                                              Юрій КАРМАЗІН