Похвала Януковичу

Янукович став на шлях виправлення.

 Він вже не хоче віддавати Москві Нафтогаз і вступати до Митного союзу на правах дев'ятого федерального округу РФ. Він провів маневри СіБріз-2011 (знову без участі РФ), родзинкою яких стало перебування у внутрішніх водах України та в Одеському порту американського ракетного крейсера, оснащеного системою протиракетної оборони. Принаймні, кілька днів Україна взаємодіяла з американською системою оборони проти російських ракет. Це викликало істеричну реакцію Москви, яка, схоже, була сприйнята Україною з задоволенням. 

Янукович погодився на пропозицію на час проведення Євро-2012 віддати повітряний простір України під захист американської авіації.

На Полтавщині тривають україно-польсько-американські авіаційні навчання для координації дій ВПС трьох країн.

Наочними є спроби Януковича відбудувати для України воєнно-стратегічну альтернативу Москві.

Схоже, ми спостерігаємо початок ліквідації ініційованих Москвою сепаратистських проектів на Півдні України. Депортовано Мєшкова за допомогою якого Москва «пробивала» ступінь безпорадності Києва в Криму. Депортовано козачка з сумнівним громадянством, який спеціалізувався на антиукраїнських ексцесах у Сімферополі.

На байк-шоу у Севастополі цього разу вдалося обійтися без Путіна і хоч трохи притамувати його звичний антиукраїнський пафос.

Янукович санкціонував проведення 9 липня Помісного Собору УПЦ МП (Патріарх Московський такої санкції не давав, та до нього й не зверталися). Помісні собори – атрибут автокефалії. За Ющенка таке було неможливо. Саме за Януковича УПЦ зробила перший демонстративний крок «Геть від Москви». Все це відбулося за неповних 2 місяця літа і почалося зі скасування Конституційним судом закону про червоні прапори. Скидається на те, що події 9 травня багато на що розкрили очі нашому президенту (я завжди в нього вірив!).

Коли наприкінці минулого року Ганна Сінькова підсмажила яєчню на «вічному» вогні у Києві, першим, хто домагався її арешту був призначений на посаду за квотою комуністів голова Держкомісії з регулювання ринків фінпослуг Василь Волга. Він будував свою політичну кар'єру на антиукраїнських гаслах спочатку в Соцпартії, згодом з Грачем і нині з КПУ. Але вітер змінився: Ганна Сінькова вже на свободі, а Волга сидить. Раніше Янукович швидше санкціонував би ув'язнення високопосадовця з прізвищем Дніпро. Більшість українських політв'язнів було звільнено за останній місяць.

Але нещодавно стався безпрецедентний (навіть для цієї нової тенденції) випадок. Янукович наважився публічно посварити (ну, якщо і не посварити, то все ж таки дорікнути!) міністра освіти Табачника, знайомого Путіна і протеже патріарха Кирила, не крикуна, але людину, яка наполегливою щоденною роботою тисяч освітніх чиновників робить все, щоб остаточно принизити в серцях дітей наші базові цінності і національні образи.

Маловіри можуть заперечити: триває азаровщина, в'язниці переповнені підприємцями, відбувається монополізація прибутків, згортання демократії, поневіряються Юля і Юра, лікарні катастрофічно не забезпечені ліками, посади купуються, репресивність і ціни зростають. Все так і є, але біографія Януковича свідчить, що він ніколи не бере того, чого йому не віддають. Саме тому я не дуже вірю в казки про шапки. Ця влада завжди відступає, коли стикається з найменшим спротивом. Не від страху – від прагматизму.

Найбільш симпатичною властивістю українців мені видається здатність ненавидіти будь-яку владу. Тому я не закликаю вас любити Януковича так, як люблю його я, а лише диверсифікувати свою ненависть. Це тим легше, що ваші настрої подібні на почуття демобілізованого солдата зі старої французької стрічки, який казав:

- Був у нас сержант, який знущався над нами, ми всі його ненавиділи і я думав – зустріну тебе якось на гражданці і одразу в морду! Й, уявляєш, зустрічаю в супермаркеті, і це падло підходить до мене й питає: ну як справи? І, знаєш, що я йому відповів? Добрі – кажу – справи.

Увійди зараз до кімнати Янукович, ви не попросите його полишити посаду, ви попросите в нього посаду в адміністрації. А я попрошу в нього Помісну церкву, і нехай за це залишить собі те Межигір'я. Тим більше, що відібрати його зможемо не ми, а лише той його найближчий соратник, який очолить нову, справжню опозицію і виграє наступні президентські вибори.

Браття і сестри! Ви можете не вірити в оновленого Януковича, але як ви можете не вірити Путіну? Я молюся за нього щодня. Він феєрично, вміє перетворювати на ворогів Москви всіх її сусідів. Він ще зажене Януковича до бандерівського схрону!