Бессарабія, Україна та Європа

Вежі фортеці височаться над горизонтом Чорного моря. З-під потужних стін виглядають бастіони.

Наш гід каже, що достеменно невідомо, хто саме збудував ту чи ту частину укріплення – за останні два тисячоліття це місце було окуповане греками, римлянами, поляками, готами, гунами, молдаванами, угорцями, болгарами, татарами, росіянами, генуезцями й турками.  Униз по дорозі колись навіть знаходилось поселення німецькомовних швейцарців, які займались виробництвом вина з 1820 року до виселення Радянським Союзом у 1940 році.

Бастіони, якими ми захоплюємось, належать до Акерманської фортеці, збудованої на березі Чорного моря в VI ст. до н.е. неподалік м. Білгород-Дністровського, що знаходиться за годину їзди на південь від Одеси.  Я писав раніше про бурхливу історію України; а також про жорстоку історію перерозподілу кордонів, проведених Сталіним усередині Радянського Союзу, на прикладі Молдови, яка відсікла найбільш південну частину України.  Здається, цей південний край, що є історичною частиною Бессарабії з населенням близько 600 тис. людей, також має свою непросту історію.

На південь від Акерману на Дунаї знаходиться м. Ізмаїл, фортеця якого була зруйнована відповідно до умов Паризького договору 1856 року після Кримської війни. Вціліла лише мечеть, відома своєю діорамою, на якій зображено штурм Ізмаїлу росіянами у 1790 році.  Далі на схід біля гирла Дунаю знаходиться мальовниче містечко Вилкове, засноване у непроникно-болотистій місцевості російськими старообрядцями, які прагнули уникнути релігійних переслідувань.

Сільськогосподарські угіддя з родючими ґрунтами, що знаходяться у центрі регіону, у поєднанні з теплим кліматом ідеально підходять для виноградників – це підмітили ще ті швейцарці, декілька будинків яких збереглися до цих пір у м. Шабо (напевно, з турецької «Asha-Abag», що перекладається як «нижні сади»).  Сучасні виноробні, такі як Гулієв, Шабо та Колоніст, виробляють високоякісні вина на новому обладнанні, імпортованому з Європи.

Як це часто буває, Європа тримає ключі від майбутнього.  Ізольований під час Радянського Союзу регіон має спільний кордон із Румунією.  Європейський Союз уже веде тут активну діяльність, зокрема, фінансує два проекти, з якими ми ознайомилися під час візиту до с. Татарбунари (використання сонячної енергії для обігрівання будинків) та с. Банівка (ремонт школи).

Якщо Україна успішно продовжуватиме євроінтеграцію, такі території, як Бессарабія, будуть трансформовані у багаті сільськогосподарські регіони, якими вони потенційно можуть бути; а такі яскраві пам’ятки, як Акерман та Вилкове, стануть привабливими для туристів та інвестицій, на які вони заслуговують.  Ключове питання, як я зауважив у блозі минулого тижня, полягає в тому, чи зможе Україна підтвердити діями своє бажання продовжувати шлях до ЄС.