Молитися перед тим, як стріляти

Нажаль, дедалі більше молодих людей мріють знехтувати 109 статтею кримінального кодексу, адже мало є на світі речей, приємніших за насильницьке повалення конституційного ладу.

Саме тому ця 109-та стаття передбачає неприємні терміни ув'язнення за всі ці спроби «піднятися з колін», згадати, що «ми створені не для тваринної долі, але для доблесті й щастя», тощо. Цей рік навів нам сумні приклади здавалося б колись успішних діячів, які ставали на хиткий шлях революції без доброї молитви. Зін ель-Абідин Бен Алі – мужній чоловік, який взяв владу в Тунісі через тихий, але рішучий переворот. Як тільки він набриднув прогресивному людству й шахраюватим баригам місцевого базару, миттєво позбувся влади й ще поталанило, що втік в приживали до саудитів. Мубарак – бойовий офіцер, який здобув щастя завдяки вбивству попередника, якого він, можливо й не вбивав, але розібрався з його родичами й наближеними, вповні насолодився неодноразовим ґвалтуванням конституційного ладу. Проте, миттєво позбувся всього, варто було прогресивному людству поворушити одним пальцем. Його здав його генштаб, і вже, мабуть, повісили б, якби сам не помер. Здавалося, гідну відповідь Заходу дасть Каддафі. Справжній революціонер, ексцентрик, після зняття блокади встиг накупляти зброї на 60 мільярдів доларів, тобто мав чим захищатися. Прогресивне людство дмухнуло, і його не стало. Перед смертю зґвалтували держаком від лопати. І це все були справжні революціонери, на відміну від тих, які їх так швидко повалили. Але є ті, хто уповає не на революцію, а на Бога. Зін ель-Абідина Бен Алі звалила купка представників малого й середнього бізнесу (ми з вами уявляємо їхні «бійцівські якості»), натомість всих потужностей НАТО не вистачає для перемоги над Талібаном. Глибоко віруючі люди краще стріляють. За два роки американці віддадуть Афганістан Талібану. Для США не становило проблеми вбити Хусейна, натомість вони змушені терпіти Муктаду Ас Садра, який підняв уже три повстання, а його «армія махді» вбила немало американців та їхніх прихильників в Іраку. Те, що не можуть собі дозволити світські революціонери, легко роблять шиїти. Москві більш ніж за 10 років так і не вдалося зламати салафітів Північного Кавказу. Навпаки, войовничий ісламізм розповзається за межі регіону, на Урал і в Казахстан. Браття, теологією треба цікавитися більше, ніж революцією, зміцнюватися у вірі, і тоді ми зі здивуванням побачимо, як конституційний лад, Москва і безпілотники НАТО самі впадуть нам під ноги. Будуйте свою вогневу позицію у скелі, а не в піску. Я вжив слово «здивування». Бо через здивування ми починаємо вірити й дивного очікуємо від Бога. «Вони дивувалися і славили Його» - такий вираз зустрічається в Євангелії, бо Христос дивував. Каюся: я недолюблюю використання церковно-слов'янської в богослужінні, бо звичні «слов'янізми» крадуть половину сенсу, саме ту його частину, де філософія є технологія. Слово «таїнство» насправді значить те, що звучить – таємниця. Найважливіша частина богослужіння і віри – таємнича, нез'ясована, раптова. Саме тому, коли нам здається зрозумілим віровчення, коли ми вже не очікуємо несподіванок, не боїмося таємниць, «страшних Христових таїн», ми помиляємося найбільше. Відправа – дуель. Все може статися, і перемога, і поразка. Коли мистецтво занадто технологізоване, або навпаки, примітивізоване, коли воно не дає здивування від таємниці – воно не мистецтво (з фокусу починається мистецтво, і фокус має в ньому завжди залишатися). Ми можемо обрати для себе побутове, але найефективніше – щоранку виходити в таємниче життя з готовністю зіткнутися з дивовижним. Перемога дається тим, хто шукає Бога, а не успіху. Перемога глобалізму над арабськими диктатурами – закономірність. Перемога правовірних над глобалізмом – чудо, отже саме з чудом і варто вибудовувати свої стосунки, чудо покладати в основу революційної теорії. Амінь.