Залежність України від Росії щодо поставок газу - політичний міф

Росія не піде на поступки Україні в газовому питанні, оскільки сама Росія знаходиться напередодні чергових бурхливих політичних подій - президентських виборів.

Росія не піде на поступки Україні в газовому питанні, оскільки сама Росія знаходиться напередодні чергових бурхливих політичних подій - президентських виборів. Зрозуміло, що головному призначеному претенденту на посаду Президента Росії Володимиру Путіну потрібен успіх. Цей успіх може бути досягнуто за рахунок України.

Росія може піти на зниження ціни на газ, але ціною може стати вимога здачі Україною її контролю над власною ГТС, яка на сьогодні є найбільшим багатством України.

Нагадаю, що українська газотранспортна система є найбільшою в Європі і нараховує 38 800 км газогонів. Ця система забезпечує прокачку з Росії і Середньої Азії до країн Європейського Союзу більше 100 млрд. кубометрів газу щороку. Поки що конкурента українській ГТС немає і саме через це Росія прагне отримати контроль над нею.

Майже 20 років нашої Незалежності Росія успішно поширювала міф про залежність України від Росії щодо поставок газу. Дійсно, Росія є одним із основних постачальників газу до України. Але вона так само залежить від України в питанні транспортування колосальних обсягів газу до країн Європейського Союзу.

Реально Україна настільки залежна від Росії, наскільки Росія залежна від України. В даному випадку, багато що залежить від політичної кон’юнктури, яка існувала або існує сьогодні в Україні, від здатності  тих, хто при владі, у будь-який період розвитку нашої держави піддаватися тиску з боку Росії. Це все і визначає. Не економіка, не енергетична політика, а здатність протистояти цьому тиску, або протистояти йому.

Насправді, Україна була й залишиться одним з найбільших транзитерів російського й середньоазійського газу, оскільки побудувати за короткий період часу газосховища потужністю, які дорівнювали б українським 30 млрд. кубометрів газу неможливо. Навряд чи якісь нові будівництва, в тому числі газопроводів, газосховищ, можуть компенсувати українські можливості.

В той же час ми чуємо від глави уряду заяви про потребу в  диверсифікації постачання газу, про збільшення його видобутку, про використання вугілля власного видобутку тощо. Нагадаю, що стратегія енергетичної безпеки України була розроблена і схвалена ще першим Урядом Юлії Тимошенко. 

Отже, є резерви, які треба використовувати. Але чи зацікавлені в цьому наші олігархи? Чи зацікавлені їх підприємства, які є найбільшими споживачами газу, в тому, щоб вкладати кошти в модернізацію свого виробництва з метою зменшення споживання газу? Очевидно, що ні.