День Соборності: погляд з Донбасу

День Соборності України я вважаю не менш важливим для України святом, ніж День Незалежності. Тому що в 1991 році ми здобули незалежність, але в 1919-му – єдність.

Розколоті упродовж сотень років, живучи під владою різних імперій, українці по обидва боки Дніпра зберегли мрію про єдину, вільну і незалежну власну державу. Не відразу, але цю мрію вдалося втілили в життя в двадцятому сторіччі. 

Акт Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, що його було проголошено 93 роки тому, визначив наше сприйняття того, що є головним державоутворюючим фактором для України. Це об’єднання східних та західних українців в єдиний народ, «Схід та Захід разом». Саме наша відданість ідеї єдиної та неподільної країни виявилася міцніше за імпортовані технології та амбіції політиків та не дозволила реалізувати сценарій розколу України в 2004-му.

Доводиться згадувати про такі ясні і очевидні речі зовсім не через те,  що  «підіймають голову» нащадки ідеологів проголошення Сєверодонецької Південно-Східної Української Автономної Республіки. Цього як раз я, незважаючи на те, що мешкаю на Луганщині, не помітив.

Проте останнього часу заяви щодо можливості і навіть необхідності розколу країни частіше лунають з вуст тих людей, яких прийнято відносити до патріотів України. Зокрема, нещодавно багато галасу спричинило висловлювання відомого і поважного українського письменника Юрія Андруховича щодо можливості відокремлення Криму та Донбасу від України в разі повернення до влади «помаранчевих» (http://life.pravda.com.ua/technology/2010/07/23/55089/).

В жодному разі з ним не згоден. Не можна так, похапцем, відмовлятися від «мрій, якими жили і за які умирали кращі сини України» (http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/6/6a/%D0%A3%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB_%D0%97%D0%BB%D1%83%D0%BA%D0%B8.jpg). Я, мої друзі, мої колеги та багато інших мешканців Донбасу по праву вважають себе українцями і відокремлюватися не збираються. І ми будемо захищати єдність країни, якщо будь хто раптом забажає її порушити.

Дійсно, мешканці берегів Стрия і Сіверського Донця часом  ходять в різні церкви, співають різні пісні та шанують різних героїв. Але всі вони є громадянами своєї країни.

В різноманітності і є наша сила. Усі разом ми вміємо та можемо набагато більше, ніж кожен окремо. І замість вишукування відмінностей та розбіжностей, нам потрібно шукати спільні інтереси та цінності.

На жаль, зараз об’єднавчими підвалинами Сходу та Заходу, Півдня та Півночі є однакові проблеми та негаразди. Свавілля влади. Корупція. Низький рівень освіти. Відсутність доступу до кваліфікованої медичної допомоги. Зависокі комунальні тарифи. Репресії проти бізнесу…

Намагання протиставити львів'янина та донеччанина, кримчанина та волиняка, буковинця та харків'янина, поліщука та одесита є спробою втілення старого, як світ, гасла всіх, хто прагне поневолення та експлуатації - «Divide et impera», «розділяючи володарюй». Владі вигідні наші чвари, тому вони дозволяють відволікти увагу от неспроможності сьогоднішніх керманичів покращити життя людей. Тому наші проблеми ми мусимо вирішити разом. А потім разом продовжити розбудову своєї країни. Але для цього нам треба прислухатися один до одного без гніву та пристрасті, визнати право на протилежну точку зору і висловити повагу до неї.

Переконаний, що якщо ми, нарешті, почуємо та зрозуміємо один одного,  ми зможемо побороти усі негаразди сьогодення, зможемо визначити спільну мету і зможемо збудувати, нарешті, таку країну, якої ми уявляємо Україну в наших мріях: сильною, заможною та вільною.