Я писав цю статтю, щоб зрозуміти, чому інформаційного шуму, незадоволення людей владою в Україні багато, але це майже ніяк не виражається у реальних діях?
Які передумови революції?
Чарльз Тіллі вказує, що передумовами революцій є:
1. Поява верстви, яка претендує на
контроль над державою;
2. Підтримка таких прагнень широкими
верствами суспільства;
3. Неспроможність держави давати раду
з пп. 1, 2.
Передумови Тіллі багато пояснюють. В Україні зараз нема жодного з цих пунктів. Влада використовує ресурси держави, щоб укріпитися, у тому числі - військово-міліційно. Вертикаль влади відновлена (до речі, це плюс). Ця вертикаль й недоліки свої традиційні демонструє - недарма президент В.Янукович нарікає на бюрократію як перепону на шляху того, що він проектує як реформи. Проте факт: держава залишається притомною і спроможною реагувати на виклики (комп'ютерні ігри не рахуються). Твердолобість ще вдарить по твердолобій владі і ніяке броньоване чоло не допоможе. Але не сьогодні.
Політики та активісти нарікають на нестачу масової підтримки протестів від ширших верств. Дійсно, всетерпимість українців вражає. Як той віл: його обухом по голові, а він навіть "Му-у-у-у" не каже, - все жвачку румигає. Окреме питання - до української "сильної статі". Кадри хронік показують на вулицях Грузії 2003го та арабської весни чоловіків. Ліна Костенко: "Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй, мислять категоріями свободи. А такі, як оце ми все надіємось, що якось воно буде". Народ досі не переварив післяпомаранчевого розчарування. Інтелігенція та партфункціонерія - хто в нокдауні, хто традиційно в обломовській "пєчалі". Запит на нові обличчя ніби є, але він, як і все українське життя, якийсь латентний. Проте і народ винити - остання справа.
Ключ - у пункті номер один. Нема ще верстви, яка претендує на контроль над державою. Є певна кількість хороших та кваліфікованих людей. Але нема серед розрізнених представників цієї верстви розуміння, що вони хочуть зробити з цим контролем. Верства ця перебуває у перинатальному стані. Перинатальний - це вже зачатий, але ще не сформований. Бродіння, булькотіння відбуваються по усіх кухнях, кав'ярнях та закапелках інтернету. У цьому вариві інгридієнтів пристойної якості не набагато більше, до речі, ніж у політикумі. Все це має виваритися. Потрібен час. Українці, як зауважив лікар Семен Глузман - це нація монологістів. Кожен як може моноложить. Слухати немодно, чути - понад людські сили. Мережа, пряма демократія - ідеальні форми для існування великих кількостей українців. Адже говорити усім хочеться, причому - усім одночасно. Але щоб перемогти, потрібна добре структурована і ефективна організація. Реальна, не в інтернеті!
Що таке революція? Українці як справді європейський народ спроможуться на європейську оксамитову революцію. Оксамитова революція - це форма на короткий період, на час Х. А справжня революція - це, як слушно висловилася російський економіст, автор книжки про грузинські реформи "Почему у Грузии получилось" Лариса Буракова, - це те, що буде Після Того. Це -система перетворень, які продукують нову якість. Це відновлення правопорядку, боротьба з корупцією та вивільнення економічної ініціативи. До теми Програми Українських Реформ в Україні ще майже не підступалися. Так що часу треба дійсно багато. Якщо ми не хочемо сліпого бунту. Якщо погроми нас не накриють, незалежно від нашого бажання.
Люди доброї волі і високого розуму повинні скористатися і першим, і другим - спілкуватися і співпрацювати. Бо інших конкурентних переваг у них нема.
Тож
коли буде революція?
Вннизу - покрокова відповідь на це запитання. Не поспішайте лиш нападати на ідею необхідності лідера. Лідер - це норма на рівні біологічної. Це мусить бути - як результат розвитку спільноти, контреліти і як відповідальний перед ними представник. Повний текст статті на сайті Української альтернативи:
http://www.groupua.org/?p=2017
1.
Коли суспільство і політикум переосмислять
20-літній період незалежності та час після Помаранчевої революції. Коли у
політиків з’явиться відповідальність, у громадян - відродиться довіра одне до
одного, впевненість у своїх силах, інтерес до участі у громадському та
політичному житті. Необхідне моральне очищення як передумова змін – те, про що
говорить Мирослав Маринович.
2.
Коли сформуються позитивні
очікування, причому високі і навіть завищені. Одразу після перемоги В.Януковича
на виборах низка аналітиів відзначали, що Януковичу буде легко, адже від нього
ніхто нічого особливого не чекає. Тепер, за підсумками майже дворічного урядування
регіоналів можна додати – і не буде чекати. Але індивідуальні очікування щодо
життя у країні, рівня соціального комфорту по мірі поліпшення економічної
ситуації та формування альтернативи таки будуть зростати.
3.
Підвищені очікування формуються
переважно в умовах економічного зростання. Вираженням таких очікувань є
зростання банківських депозитів. Натомість у жовтні 2011 року з банківської
системи спостерігався відтік трьох мільярдів гривень – українці дотерміново
забирали свої депозити.
4.
Коли відбудеться зміна політичної
культури. Коли політика та багато понять у ній повернуться до свого первинного
змісту. Таки необхідне відділення бізнесу від політики – і не лише влади від
бізнесу. Політика і державні посади повинні перестати бути інструментом для
заробляння грошей та отримання посад – знову таки, для заробляння тих самих грошей.
5.
Коли дійсно знизу, на
волонтерських засадах будуть згенеровані нові сили, побудовані соціальні мережі
не віртуальні, а у дійсності. Ці сили об’єднаються у широкий громадський рух на
зразок Народного Руху України за Перебудову кінця 1980х років чи національних
фронтів Балтійських країн. У такому русі
будуть брати участь нові люди з числа представників середнього класу, а також –
на індивідуальній основі, - громадські та політичні активісти з незаплямованою
репутацією.
6.
Широкий громадський рух має сформулювати
візію Альтернативи, Бачення України майбутнього і позитивну програму – Програму
Українських Реформ. Лише за гаслами чи за харизмою провідників люди вже не
підуть. Досі, включно з 2004-им роком, демократичні кандидати не вступали у
боротьбу за владу для здійснення Прогрми реформ. Вони боролися проти
попередників, за задоволення інтересів політичних попутчиків, спонсорів, за
демократію та «за все хорое взагалі» - але тільки не за реформи.
7.
Висунути лідера, який візьме на
себе відповідальність за здійснення Альтернативи і буде забезпечувати дотримання
нових стандартів у державному управілнні та політикумі.
Володимир Кухар, Українська альтернатива