Вічні вартості

26 червня 2012, 09:17
Власник сторінки
літератор
0
1124
Вічні вартості

Наші попередники мали на руках, під ногами і в серцях те, за що борються

Від Війська Запорізького нам лишилися чудові образи, легенди, розкішні пісні, кращі риси нашого національного характеру і незнищенне бажання все це повторити.

Від УНР, ЗУНР та отаманщини ми маємо попіл героїв, який можемо носити біля серця, непогану мемуарну спадщину і, до речі, вельми симпатичний пісенний доробок.

Від ОУН-УПА нам лишилися грандіозні постаті «лицарів абсурду». Страшне ХХ століття важко було здивувати чимось страшним. Нам вдалося.

Ось уже завершується час, відведений історією нинішній «Державі Україна». І що по нас лишиться нащадкам, якщо залишаться нащадки? Бог явно готував нас до високої трагедії, але ми захотіли бути персонажами анекдоту. Так ось, жодного вартісного анекдоту не спродукували ці 20 років безслав‘я.

У чому причина? У відсутності в наших головах вірних понять та уявлень. Древлє українці зазвичай рухались вірним шляхом у протилежному напрямку. Нині вони не знають за існування шляху.

Наші великі попередники терпіли поразки у боротьбі за Україну. Наші нещасливі попередники мріяли зі неї, але не сміли за Україну боротися. А ми за неї не здогадуємося. Тобто, ми обсервуємо територію, використовуємо назву, набір історичних відомостей і лексичних фонем. Те саме ми робимо щодо Скіфії. Можна цікавитися Скіфією чи такою собі Сарматією, копирсатися в сарматських похованнях, написати дисертацію, об‘явити себе нащадками сарматів, впроваджувати «сарматизм» як стиль, але воювати за Сарматію неможливо. Я пробував. Не виходить.

Наші попередники мали на руках, під ногами і в серцях те, за що борються. Для них Україна – це їхні родини, спосіб життя, поведінкові стереотипи, психічні реакції, живий асоціативний ряд, зрештою побутова культура. Для них достатньо було спалити сільраду, щоб усе це розквітало, вибухоподібно, як яблуневий сад навесні.

У нас є сільрада, а саду нема. Ще є обленерго. Але для здобуття обленерго потрібні якості не гайдамака, а шинкаря.

Втім, відсутність живого тіла України ще не найбільша трагедія. Зрештою, сяк-так можна обійтися фольклором та трансцендентним «духом народу», який містичним способом клонує основні національні особливості зі століття в століття.

Значно гіршою прикрістю є не відсутність усвідомлення власної нації, але фатальне нерозуміння сутності нації загалом. Лише за двадцять років безслав‘я ми почали здогадуватися, що без слави все воно якось не працює, і що слава не модернізується, що нині вона полягає в тому самому, що й тисячу років тому.

Завжди легко ілюструвати євреями. Так ось: слава Ізраїлю – не в шекелі, не в його ювелірній промисловості, а в діях його військово-повітряних сил, акціях спецназу, самопожертві танкістів та воєннопоселенців (з часу Ісуса Навина ніщо не змінилося). Лише завдяки цій славі євреї чіпляються за обітовану землю, цю славу перетворюють на хай-тек.

Життєва сила нації не в трубопроводах, а в готовності до самопожертви в ім‘я честі. Це неприємно усвідомлювати, бо важко відганяти від себе думки, що такою жертвою непогано було б стати тобі самому.

Якщо це так, тоді чому навіть таки флагмани української журналістики, як Мустафа Найєм, Вахтанг Кіпіані та Віталій Портніков навіюють нам не золоту мрію за шахідізм в ім‘я Христа, але грають стару платівку за вибори, процедури і «не піддаватися на провокації»?

Нам, людям, які народилися до того, як ЦК КПУ було перейменоване на адміністрацію президента, безсенсово проповідувати вічні істини (щасливе виключення – хіба що ви, читачу). Проте, якщо молоді люди повсякчас читатимуть про те, що вони мають захистити свою честь саме в той спосіб, яким це робив Бандера і що слава складається саме з тих інгредієнтів, якими їхні однолітки користуються в Дагестані, то хтось із них не витримає і нарешті зробить це.

Ми, українці, замість повернутися до вічних прадавніх вартостей, вічно обираємо вартості застарілі. Натхнення до Євросоюзу ми відчули саме тоді, коли всі стверджують, що криза Єврозони не завершиться ніколи.

Багато зроблено для пропаганди європейських вартостей, проте значну їхню частину від нас приховують: Європа – це не тільки права людини, але й свобода, яку ці «права» покликані скасувати. Європейські вартості – це реконкіста, шляхетність, витонченість, мощі святого Якова, і все це ніяк не узгоджується ні з єврофутболом, ні з «євробаченням».

Краща (донецька) частина українського суспільства вирішила здаватися Москві не тоді, коли та собою щось являла, але саме нині, коли ціни на енергоносії падають, коли в російському суспільстві дивовижно наростає ненависть до себе, коли Захід полишає політику заціловування Путіна, коли джихад на Північному Кавказі отримує нове дихання, коли стратегічні мрії Росії звелися до однієї інтенції: стати сировинним додатком Китаю.

Браття й сестри! Ні Євросоюз, ні тим паче Росія – нашою виключною метою має бути інтеграція з Царством Небесним.

Орієнтація на справжні вартості спрацьовує! Багато хто з книжників, фарисеїв і просто підарасів нарікали на скандали на суді над народним месником Віталієм Запорожцем. Буцім не варто ображати суддів, штовхатися з міліцією, танцювати на суддівському столі, бо все це тільки погіршує справу.

Але виявилося, що бунт має рацію! Звинувачення перекваліфікувало справу з "убивства мента при виконанні..." (довічне ув'язнення) на звичайне рідне "навмисне вбивство". Відтепер Віталію загрожує лише від 7 до 15. Поза сумнівом, це успіх саме вічних вартостей. За честь нині дають лише від 7 до 15. Перед нами сяючи перспективи, браття.

БРАТСТВО.info 

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Гости Корреспондента
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.