Навіщо потрібна реклама комуністів?

І Королевської

Думаю, що всі помітили, як останнім часом активізувалися представники КПУ. Раніше скромні “марксисти” розгорнули масштабну передвиборчу кампанію, що вже майже наздогнала за обсягами відому “Україну Вперед”.

По телебаченню комуністи розказують, як чудово жилося раніше, і як усі народні багатства поцупили олігархи. На вулицях функціонують агітаційні намети, в яких роздають різноманітну друковану продукцію (включно із газетами). Ту ж саму “макулатуру” розносять по поштовим скринькам.

Очевидно, така кампанія коштує грошей. І немалих, які раптово з’явилися у “захисників трудового народу”.  Таких ресурсів не було, а тепер вони є. Якраз перед майбутніми виборами, на яких КПУ виступатиме в якості єдиної офіційної альтернативи до ПР у Південно-Східних регіонах.

Низка ознак вказують нате, що кампанією комуністів “керують” на найвищому рівні.

1.       КПУ – одна з небагатьох політичних сил, яка має доступ у інформаційний простір центральних телевізійних каналів. Уважний телеглядач не міг не помітити, що жодного інформаційного випуску на Інтері або УТ-1 не проходить без висвітлення якоїсь акції КПУ, коментаря когось із комуністичного керівництва і т.д. Окрім КПУ такий привілей ще мають ПР та “Україна Вперед”.

2.       На урядовому рівні, фактично, підіграють. Схема тут проста. Урядовці вносять якусь абсурдну пропозицію. Її у ефірі критикує лідер комуністів, заробляючи зайві бали. Схема ця працює вже досить давно. Наприклад, вносить уряд ідею адміністративної реформи, а Симоненко одразу її критикує. Вносить С. Тигипко пропозицію відраховувати частину податків у фонд погашення заборгованостей по зарплатам, і П. Симоненко моментально і гучно розкритиковує цю заздалегідь абсурдну думку. Уряд начебто бажає запроваджувати сімейну медицину, і на це є своя негативна відповідь першого комуніста. Характерно, що транслюється все це, здебільшого, на Інтері – каналі, що належить відомому урядовцю.

3.       Сама по собі така масштабна рекламна кампанія не могла бути розгорнута в Україні без “позитивної реакції з гори”.

Але який смисл грати у подібні ігри?

Насправді, він очевидний.

У підготовці до майбутніх виборів для влади критично вирішити одночасно два суперечливих завдання: забезпечити існування стабільної парламентської більшості (оптимальний варіант - конституційної), але одночасно легітимізувати результати як всередині держави, так і за її межами.

Завдання видається не з легких, враховуючи падіння рейтингу владної партії, що є очевидним для всіх.

Якщо використати адміністративний ресурс та забезпечити ПР високий результат, то це зробить результати сумнівними заздалегідь. Але ж більшість складатиметься не лише з ПР?

Сам хід попередніх етапів виборчої кампанії показує, що ставку можуть робити зовсім на інші структури. І серед них не останнє місце займають комуністи.

Саме їм цілком можна “накинути трохи голосів”.

Уявімо собі ситуацію. Вибори завершилися. ПР і БФЗ приходять до фінішної прямої із невеликим розривом. Проходять до парламенту УДАР і “Свобода”, але найбільшим сюрпризом стає надвисокий результат КПУ, який перевершує усі попередні результати.

Далі в гру вступають офіційні політологи, які пояснюють цей дивовижний стрибок багатьма факторами: вмілим позиціонуванням, вдалою рекламною кампанією, ребредингом і т.д.

Далі ПР, КПУ і деполітизовані мажоритарники формують більшість. Думаю, що до таких “розкладів” у європейських урядів не буде великих нарікань.

А що? Пройшло багато партій. Партія влади не одержала абсолютної перемоги. Місце у підсумковій таблиці пояснюється масштабами рекламної кампанії. Все логічно.

Навіщо потрібна реклама КПУ? Невже хтось із комуністичного електорату буде колись орієнтуватися на телевізійну рекламу?

Очевидно, що це механізм запуску “зворотної раціоналізації”. Чому комуністи перемогли? Тому що у них було багато реклами.

До речі, та сама логіка і у діях проекту Н. Королевської, який просто перенасичує інформаційний просторі своєю рекламою.

Всі пам’ятають геніальні гасла: “Нова економіка – нова країна”. Я довго чекав, коли вони набудуть логічно розвитку. Наприклад, у формі: “Стара економіка – стара країна”. Але вектор перемістився у іншому напрямку. Наприклад, зараз вся країна завішена плакатами про народний список. При цьому, хоча цей самий список ще має обирати народ, на плакаті вже зображена перша п’ятірка. Абсурдність всього цього не повинна нікого дивувати. Ціль подібної творчості – не переконати когось, а просто максимально наситити інформаційний простір.

Хто зараз переповнює телевізійну рекламу, плакатну творчість, пресу, випуски новин і т.д. От саме до їх “перемоги на виборах” нас і готують.