Податки, данина та оброк

Легітимність оподаткування

Не так давно в ефірі одного з центральних каналів кандидат у депутати від ПР Нестор Шуфрич заявив, що для виведення зарплат із тіні буде посилено кримінальну відповідальність. Простіше кажучи, будуть “саджати” за ухилення від оподаткування.

Все, звісно, вписується у загальну ідеологію української влади, яка неодноразово проголошувала “війну тіньовим зарплатам”.

Загалом, якщо вести дискусію у площині теоретичних конструкцій, то видається цілком логічною необхідність боротьби з тіньовими зарплатами та іншими механізмами ухиляння від оподаткування. Адже зрозуміло, що податки необхідно сплачувати, бо держава має якось утримувати власні інституції. Тому у більшості розвинених країн ухиляння від оподаткування - украй серйозний кримінальний злочин, який передбачає вагому відповідальність.

Але так само очевидно, що лише батогом ніхто і ніколи не домагався серйозних результатів у боротьбі з несплатою податків.

Оскільки будь-який рядовий громадянин живе не десь “на хуторі”, окремо від держави, а у суспільстві, де може регулярно спостерігати за тим, який приклад сплати податків демонструють перші особи держави.

Приміром, візьмемо за основу декларацію про доходи одного з українських міністрів, яка розміщена у відкритому доступі на сайті самого міністерства. Із неї слідує, що за 2011 рік він заробив 48270 гривень. Не важко підрахувати, що це становить 4022,5 гривень на місяць. Досить невисокий рівень доходу. Десь трохи вище рівня доходу київського прибиральника, двірника або “оператора вантажного візка”. А це не може не викликати питань у рядових громадян, які не можуть збагнути, як це міністр може одержувати настільки низьку зарплату? Погодьтесь, що це все підозріло нагадує ті самі схеми “тіньових зарплат”, з якими обіцяють боротися на найвищому рівні. Тільки розрив між деклараціями та здоровим глуздом тут набагато серйозніший.

Тож як це має сприймати звичний громадянин? Очевидно, як приклад використання сумнівних схем на найвищому рівні, і як неофіційний “дозвіл” для самого себе приховувати податки.

Далі, у інших високопосадовців подібних цікавих декларацій ми не побачимо. Але це не робить їх доходи прозорішими. Приміром, більшість урядовців декларують мільйонні доходи, одержані від продажу акцій, які невідомо звідки взялися, роялті, одержаного з незрозумілого інтелектуального продукту, дивідендів по вкладах, які так само неясно звідки взялися. Тобто джерела навіть декларованих доходів ховаються за кілометровим стовпом туману.

Нарешті, періодично ті чи інші урядовці, коли їх питають про особисту сплату податків у тих чи інших конкретних випадках, полюбляють не відповідати, а особисто переходити на обвинувачення. Для рядових громадян це виглядає так, нібито “похизуватися” особистою сплатою податків їм у даному випадку не доводиться.

Подібна нелогічність, непрозорість та “білі плями” у питаннях оподаткування осіб, які закликають сплачувати податки інших, не сприяють тому, щоб рядові громадяни бігли підтюпцем віддавати гроші державі.

Все це дозволяє говорити про наявність у нас “станово-кастової” системи оподаткування. Ясно, що “талановиті сім’ї” не платили ніколи нічого і платити не будуть, оскільки для їх блага український парламент уперто відмовляється денонсувати “офшорний договір з Кіпром”. Та й взагалі, важко собі уявити, що наші найнезалежніші правоохоронці притягнуть до відповідальності а найчесніший суд буде саджати до в’язниці осіб, що контролюють партії, парламент та виконавчу владу. Відповідно, усе це залякування завершиться як завжди “вибірковим застосуванням законів”, тобто черговим етапом розкуркулювання залишків середнього класу (бо із основної маси українців, що живе у жебрацькому стані, просто нічого взяти). Звісно, для малого бізнесу буде сильним аргументом те, що вони мають платити за все, оскільки “серйозні люди”, маючи доступ до влади, нікому нічим не зобов’язані.

Не можна не згадати і про саму заплутаність та нелогічність системи оподаткування. Зокрема, за даними Світового банку Україна посіла перше місце за кількістю податків. На початок року Україна у рейтингу зручності ведення бізнесу Doing business зайняла 152 місце із 183 (між Болівією та Ліберією). Все це – наслідки заплутаної, незручної та непрозорої системи оподаткування. А заплутаність та непрозорість – найкращий живильний бульйон для махінацій, що не може позитивно позначатися на сприйнятті системи оподаткування в Україні як легітимної.

Далі, розподіл зібраних податків в Україні носить волюнтаристський характер. Зокрема, характер спрямування коштів у різні регіони України свідчить про невідповідність сплати податків та  спрямування коштів. Та й загалом, громадянин не може бачити безпосередні наслідки своєї сплати податків, оскільки кошти збираються централізовано, а потім вже із центру розподіляються так, як завгодно обмеженому колу осіб. І те, що ти сплачуєш високі податки десь у райцентрі зовсім не означає, що це дасть цьому райцентру нові дороги або школи. Відсутність кореляції між сплатою податків та життям громади, яка в українських умовах залишається не самостійною одиницею, а в усьому залежною від центру, також не сприяє тому, аби податки та їх сплата сприймалися як легітимні.

Звісно, не можна забувати і про те, хто розподіляє бюджет. Американська революція ХVIII ст. розпочалася з гасла: “Податки без представництва – це тиранія”. Воно означає просту істину, що відповідати за витрату зібраних з народу коштів мають повноважні та легітимні представники цього народу. Зрозуміло, що суспільство має їм довіряти, у зворотному випадку легітимність оподаткування буде поставлена під сумнів.

Що у нас? Приміром, у Києві про зв'язок оподаткування і представництва не можна вести мову, оскільки: 1) районами управляють не представницькі органи, а призначені з центру адміністратори, що жодним чином не пов’язані з громадою та її інтересами, але витрачають суспільні кошти; 2) містом керує не обраний міський голова, а призначений з центру “гауляйтер”; 3) міська рада не виражає інтереси громади, оскільки депутати встигли змінити свою партійну приналежність. Загалом, легітимне оподаткування може здійснювати легітимна влада, то обрана на прозорих та чесних виборах. І майбутні парламентські вибори у нас можна назвати будь-якими, але не прозорими та чесними. Зокрема, це стосується і самої виборчої моделі. Так, голосування за закриті партійні списки дозволяє проводити у парламент “котів у мішку”, а мажоритарна система відносної більшості дає змогу пройти у парламент кандидату, якого обрали відсотків 15-20 громадян, що мешкають в окрузі. Тобто система має сумнівну легітимність в своїх основах. Все це доповнюють махінації із формуванням виборчих комісій, масове передвиборче переселення громадян, факти підкупу виборців, що перетворилися на систему.

І обрані таким чином депутати будуть встановлювати для нас правила (у тому числі і оподаткування).

Отже, легітимність української податкової системи є сумнівною через: 1) ті, хто мають контролювати сплату податків, самі є небезгрішними; 2) сама система оподаткування – заплутана, складна та нелогічна; 3) розподіл податків та централізація їх збору не дозволяє громадянам відчувати, що вони, сплачуючи податки, вкладають гроші у суспільно-корисну справу; 4) розподіл податків здійснює влада, чия легітимність є сумнівною, і яка не намагається стати справді легітимною.

В таких умовах говорити про якісь “податки” не доводиться. Швидше, слід використовувати терміни “оброк” або “данина”.

Звісно, використовуючи силові засоби можна домогтися підвищення сплати данини, але ніхто ніколи не примусить сплачувати її добровільно. Більше того, суб’єкти обкладання даниною будуть прагнути за будь-яких обставин скинути з себе ярмо. Тут одразу на думку спадає хрестоматійна історія про князя Ігоря, який, захопившись “оподаткуванням” древлян, вирішив “диверсифікувати наповнення князівського бюджету”, обідравши людей по другому разу. Результат цього відомий – князя було страчено досить вибагливим чином.

Данину ніхто добровільно не сплачує, а потенціал примусу – не безмежний. Якщо у нас хочуть латати дірки в бюджеті лише шляхом жорстких кар за несплату оброків залишками українського середнього класу, то нікому нічого доброго це не принесе. Від податків будуть ухилятися ще більш жорстко, оскільки сприйматимуть податківців як окупантів, а себе – як партизан. Зрештою, все завершиться черговим соціальним вибухом.

Якщо ж задача полягає не у сплаті оброку а у покращенні наповнення бюджету через оподаткування, то інших шляхів, аніж підвищення легітимності самих податків, ніхто у даному випадку вигадати не зможе. А для легітимності податків слід просто: 1) зробити їх сплату загальнообов’язковою; 2) залишати більшість коштів на потреби місцевої громади; 3) спростити податкову систему; 4) дати можливість обрати легітимну владу, яка відповідатиме за бюджет.

Неготові до цього? Не хочете грати за правилами? Не хочете встановлювати нормальні норми для всіх? Значить, і стратами за невиплату оброків лякати нетреба, оскільки це може призводити лише до протилежних наслідків.