Наклепницький закон і майбутній розпродаж України

Або Україна готується до наймасштабнішої афери

Сама ситуація із внесенням законопроекту про кримінальну відповідальність “за наклепи” викликає масу питань.

Зокрема, перше з них. Чому необхідно було вносити це питання на розгляд парламент саме зараз, напередодні парламентських виборів, коли ясно, яку реакцію це може викликати у журналістському середовищі?

Крім того, ясно, що схвалення на міжнародній арені подібні ініціативи також викликати не можуть.

Твердження перших осіб української держави про те, що це все було лише приватною ініціативою окремих депутатів, не витримують найменшої критики. Депутати індивідуально можуть вносити будь-які пропозиції, однак без “відмашки” парламентського диригента вони ніколи не стануть законом. А “відмашка” регулюється з АП. Тому жодних випадковостей у даному випадку не було. Все це було продумано заздалегідь, і лише суспільна реакція змусила ініціаторів дещо пригальмувати процес.

Але це не знімає питання про те, чому необхідно було так поспішати із даними ініціативами, що навіть про жовтневі вибори ініціатори встигнули забути.

Чи має це якесь політичне значення?

Не думаю, оскільки донедавна влада успішно функціонувала та посилювалась і без всяких “наклепницьких” законів. Простір телебачення досить жорстко контролюється та координується з одного центру. Усі залишки вільного волевиявлення у ньому стрімко знищуються.

Зрештою, якщо вести мову про “свободу слова” в Україні, то дуже давно у нас існує ціла низка механізмів, які дозволяють “заткнути рота” усім невдоволеним в індивідуальному порядку.

Тому не зовсім зрозуміло, яка саме практична значимість кримінального переслідування за наклепи саме у теперішніх умовах.

Ясно, що це може бути пов’язане не з боротьбою із кимось окремо, а для створення тотальної системи цензури.

Українська влада ніколи не була сентиментальною, і ніколи нічого не діяла без конкретної, чітко визначеної мети. І якщо планували “заткнути рота усім”, то планували це робити, очікуючи, що завтра-післязавтра буде чимало приводів для розмов.

Думаю, що відповідь на це питання слід шукати у царині економічної політики.

В Україні готується масштабна програма приватизації. Зокрема, як повідомляє міністр економіки П. Порошенко, кількість об’єктів, що заборонені для приватизації, скоротиться уп’ятеро, з 1492 до 296.

Офіційної інформації більше немає, однак неофіційно журналістам стали відомими подробиці. Зокрема, у Донецькій області лишиться лише 11 державних шахт. Буде проведена масштабна приватизація спиртозаводів та коньячних заводів, радіотелевізійних центрів, видавництв, спортивних баз та стадіонів і т.д.

Якщо згадати першу хвилю приватизації в Україні, співставити із нещодавньою практикою переведення об’єктів у державну власність, екстраполювати все це на проголошені амбітні плани, то є всі підстави вважати, що цей процес буде сумнівним із багатьох позицій. Принаймні, питань, тем для журналістських розслідувань та протестів цей процес дасть чимало. Щоб спрогнозувати це не треба бути Нострадамусом.

Масштабний державний розпродаж має усі шанси завершитися переведенням залишків національного надбання України у руки невеликої кількості “талановитих сімей” за безцінь. І останні зацікавлені, аби процес цей пройшов максимально тихо та “легітимно” у очах іноземних партнерів.

Але оскільки це не може не бути непоміченим суспільством, не може не обійтись без скандалів та конфліктів. Тому “тиші” бути не може в принципі, але її можна створити, забезпечивши самоцензуру тих, хто міг би щось сказати.

Схоже, цим запобіжником, очевидно, і мав виступати “антинаклепницький закон”, що покликаний не стільки карати когось конкретно, скільки створити у суспільстві систему тотального залякування. Звісно, спосіб не надто вибагливий, але більшого ініціаторам, очевидно, і не треба.

Очевидно, що якщо закон набуде чинності та будуть проведені кілька “показових процесів”, то більшість (і не лише журналістів) буде десять раз думати, перш ніж про щось заявити. Це дозволить провести розпродаж тихо та відносно спокійно.

Тому щоб зараз не казали про “зняття закону”, не важко спрогнозувати, що до нього ще повернуться. Досить скоро.