Що змогла Грузія

У Грузії відбулися всього-навсього вибори. А результати успішних реформ ніхто не відміняв.

Опозиційний блок у Грузії переміг на виборах. Як виявилося, цього достатньо, щоб багато хто поставив під сумнів результати та рецепт успішних реформ.

А що, власне, сталося? Час від часу у демократичних країнах проводять вибори. І час від часу у них змінюються правлячі партії.

Дивно не те, що грузини проголосували за опозицію, а те, що команда Саакашвілі при владі вже майже 10 років. Що він був переобраний президентом у 2008 році. І це після низки радикальних реформ, більшість з яких відбулися у перші роки після Революції троянд.

Реформи – це зміни. А люди люблять комфорт. Реформи – це покарання правопорушників. А кожен хоче щоб у нього все було і йому нічого за це не було. Реформи – це заохочення конкуренції. А так добре, коли є кум з широкими плечима. Сьогодні ти мені, завтра – я тобі. Реформи – це повернення до чесного, розумного, до стану нормальності. А люди люблять комфорт.

Україна і Грузія стартували майже одночасно. Грузія витягла себе з багна і вийшла на широку дорогу історії. Україна борсається на межі загибелі. Власне, не дуже й борсається. З різних причин, але сьогодні ані верхам, ані, здається, низам нема діла до долі країни.

Революції у наших країнах відбулися з різницею у рік. У нас народ, знавіснілий до Л.Кучми, отримав багато демократії і практично зеро реформ. Напевне, нічого іншого годі було й чекати від глави держави В.Ющенка. Абстрактні розмови – його улюблена справа. В обозі Ющенка йшли олігархи та екс-чиновники, які використовували його як таран для повернення до грошових потоків та посад. Вони наперед визначили політику помаранчевої влади, яка була не просто толерантною щодо корупції, а була жирним бульйоном, у якому хабарницьке хробство розрослося у всіх сферах життя і на усіх рівнях, включно з найдемократичнішими низовими.

Країна і дотепер залишається зразком латиноамериканської демократури у центрі Європи.

Грузини інтуїтивно обрали правильний курс. Вони не рефлексували про консерватизм, лібералізм чи комунізм, не воювали за історію, а підійшли до справи як до проекту, який треба зробити успішним. Як і будь-який проект, реформи отримали відповідальних за виконання і виконавців. Візіонери і виконавці отримали багато свободи працювати вдень і вночі на умовах служіння країні, а не власним кишеням.

Рецепт реформ – треба просто хотіти їх.

Ніщо так не заохочує дотримання закону, як невідворотність покарання – для чужих і, у першу чергу, для своїх. Відколи це та інші складники елементарного порядку в головах і у роботі називається авторитаризмом? Чому невідворотність покарання у США чи Німеччині – це зі сфери верховенства права, а в Україні чи Грузії – це «авторитаризм»? Те, що у Грузії назвали нульовою толерантністю до корупції у яких-небудь Штатах чи Швеції є всього лише рівністю усіх перед законом. Чи не про це ми говоримо останні 20 років?

Крім змін у свідомості людей та зовнішніх ознак відносного благополуччя, якого досягнуто командою Саакашвілі, є й прості матеріальні факти. Доходи державного бюджету Грузії за післяреволюційний час зросли майже у два рази більше, ніж зросли доходи вітчизняного державного бюджету. Це при тому, що в Україні бюджет з майже тримільярдним у доларах дефіцитом, а у Грузії – профіцитний. А середня заробітна платня у Грузії з 2003 року зросла у доларовому еквіваленті майже у сім разів – зростання більш як удвічі більше, ніж в Україні.

 Україна і Грузія від часу революцій по 2011 рік 

Політика у всіх країнах, навіть найбільш європейських – річ неоднозначна. Всюди є елементи візантійства, усюди є моменти змагальності, азарту, ризику, тиску.

Навіть такий гуру менеджменту, як І.Адизес, якого навряд чи хтось запідозрить у недемократичності, цікаво говорить про можливість лідерства "авторитарного",  як "вказівний палець". 
Виявляється, і такий стиль організації роботи можливий. За Адизесом у таких випадках: а) коли проект є початком, стартапом, б) коли відчувається великий часовий прес, цейтнот, в) коли справа є ризикованою.

Порівнювати Саакашвілі з Януковичем безглуздо. Мотивації цих людей різні, методи цих людей різні, освіта і життєвий досвід цих людей різні. Тому й результати такі різні. Грузини витягли країну з прірви, створили історію успіху, про яку пишуть книжки, і тепер мають варіанти: демонтувати її, переробити, перелицювати фасад тощо. Янукович сам пише книжки, яких ніхто не читає.

Скоріш за все, Грузія повернеться до того, чим ми стали після революції 2004 року – до «демократії взагалі». Прикро, що темп буде втрачено. Але нехай, країна може собі дозволити це. Бо з прірви вже вийшли.

Можна чекати, доки до усвідомлення власних потреб і реформ дозріє українське суспільство.  Коли настане це дозрівання: через одне покоління, через два? Скільки має дозріти людей, щоб почалися зрушення на краще? П’ятдесят відсоток плюс один? Де ви бачили країну, у якій більше половини населення – реформатори? Де ви бачили країну, у якій хоча б 10% - реформатори? Тим часом, як доводять соціологи, напрям розвитку країни визначається тими самими 10% найактивніших громадян. Сьогодні за жодним з напрямів в Україні не стоїть хоча б з 10% людей.

Рецепт здійснення успішних проектів однаковий  у всіх країнах, сферах діяльності. Якщо у нас є сотні років часу на дозрівання як дозрівали стабільні європейські країни, давайте візьмемо ці сотні років. Але зараз йдеться про інше – як протягом кількох років витягти країну з прірви.

Не треба нічого чекати. Самоорганізація знизу, ініціативність, поширення інформації та підготовка грунту важливі. Але я впевнений, що чекати еволюційного і масового просвітлення – шлях хибний, а для України – самовбивчий. При такій слабкості громадянського суспільства і середнього класу, поки дозріє в одному місці – в іншому розсиплеться. Ті, хто кажуть, що треба чекати, не пояснюють, що робити і що буде відбуватися між Сьогодні і Моментом Просвітлення. А головне - хто буде робити. 

Необхідно гуртуватися розумним і спроможним. У нас є переваги перед грузинськими реформаторами. Ми маємо нагоду вчитися на їхньому досвіді. Ми маємо час підготувати нашу програму реформ щоб не діяти спонтанно. Ми маємо велику країну зі значним кадровим потенціалом.

Невелика команда належним чином вмотивованих людей може зробити багато. Як мінімум – витягти країну з прірви.

Володимир Кухар, 

ГО Українська альтернатива, кандидат у народні депутати по ВО-163, Тернопіль. 

P.S. 8 жовтня Вахтанг Кіпіані говоритиме про Грузію після виборів та реформи у Тернополі. 11 жовтня - в Івано-Франківську. Охочі зможуть придбати книжку "Чому Грузії вдалося". Початок в обох випадках - о 18 годині. Більше інфо на Фейсбуку.