Щеплення абсурду

Для українського суспільства

Отже, розгляд скандального законопроекту, яким передбачалося впровадження 15% податку на продаж валюти, відкладено. Офіційна версія, озвучена діючим поки ще спікером В. Литивином, полягає у тому, що є суттєві зауваження щодо законопроекту з боку науково-експертного управління.

Проте вона не має особливо вводити в оману, оскільки до недавніх пір це нікого особливо не зупиняло. Зокрема, відомий закон КіКо про регіональні мови було ухвалено не зважаючи на розгромні реляції науково-експертного управління. Було ухвалено, оскільки тоді надійшла відповідна вказівка з президентської канцелярії, якої, очевидно, тепер не було. Немає вказівки – немає і закону.

Тому виникає питання, навіщо тоді було бентежити громадськість подібними ініціативами, абсурдність яких є очевидною для всіх громадян, що наділені розумом.

Ясно, що впровадження законопроекту про 15% в життя перетворило би всю країну на величезний чорний ринок валюти, та загнало би державу у камінний економічний вік.

Але ініціативи вносяться. І хоча вони згодом відкликаються, у суспільній свідомості залишаються сліди, які не минуть без будь-яких наслідків. Як у відомому анекдоті, у якому ложки знайшлися, але осад лишився.

Нашому суспільству регулярно роблять щеплення абсурду, які привчають нас сприймати найбезглуздіші політичні рішення як норму.

Спочатку окремі високопосадовці протягували своїх нащадків на високі пости. Згодом вони включали своїх родичів до виборчих списків. Тепер, коли суспільство до цього звикло, передачу постів у спадок перетворили ледь не на кодифікований принцип, закріплений у неофіційній державній конституції.

І от уже посада заступника голови Нафтогазу передається у спадок від старшого брата до молодшого. Таким чином, передача посад у спадок закріплюється офіційно, а сама посада перетворюється на спадкові бенефіції, тобто стабільне джерело доходу для певної родини. І це, за великим рахунком, нікого не бентежить або турбує. Це ВЖЕ норма, яка була підготовлена довготривалими щепленнями. В кінцевому рахунку виявиться, що і пост президента також краще зробити спадковим.

Така сама ситуація із продажем валюти. Ясно, що держава доведена “покращувачами” до прірви. Ясно, що у них єдиний шлях – пошук порівняно чесного способу відбору грошей (саме валюти – “справжніх грошей”, а не місцевих чатлів!) у населення. Ясно, що до цього питання ще будуть повертатися неодноразово. Головне, що громадськість вже до цього привчили, прозондували її думку, визначилися із тими шляхами, як це можна подати не настільки зловісно та абсурдно.

Якщо двадцять разів повторити якийсь абсурд, роблячи вигляд, що так і має бути, то цей абсурд поступово починає сприйматися як норма, як дещо таке, що розуміється саме собою.

Нас привчили до того, що закони мають бути безглуздими та громіздкими, просто непридатними до втілення та нормального виконання. Що державні посади успадковуються, а державна влада – приватна власність обмеженого числа родин. Що вибори – це неодмінно фальсифікації та підробки документів. Що партії – це ЗАТ, які покликані заробляти продажем місць у виборчих списках. Що будь-який суб’єкт може займати будь-яку посаду, не вміючи ні читати, ні писати. Що суд – орган, що покликаний надавати юридичних формулювань чиїсь особистій волі. Що всі фінансові ініціативи держави неодмінно спрямовуються на експропріацію бодай чогось у її громадян.

Ми – країна шизофренічної маячні, що стала реальністю. І весь цей абсурд інтегрувався у нашу повсякденність поступово, поетапно, але все ж ставав невід’ємним її елементом. За допомогою (у тому числі) і таких щеплень.

Але боротися проти таких щеплень все ж можна. І рецепт тут досить простий. Абсурд слід називати абсурдом, а безглузде – безглуздим. Рішення не може бути більш або менш шизофренічним, воно або має ознаки психічних відділень, або розумне. Коли нам через деякий час будуть розказувати, що 15 % податку на продаж валюти – це, звісно, дурня, а от 5-6% - це дуже корисно, то подібні думки мають відкидатися усіма, адже абсурд не має відсоткового вимірювання.

Не можна бути трохи корупціонером, демонструвати помірні прояви непотизму та трохи кумівства, порівняно чесно красти або у розумних межах нищити. Корупція – це корупція, крадіжка – це крадіжка, кумівство – це кумівство, підкуп виборців – це підкуп виборців, а державний абсурд – це державний абсурд. За будь-яких обставин.