Славко, аніме та Вікіпедія

Я досі приголомшений...

У мене є приятель - Славко – один із найбільш ґрунтовних дослідників тваринного світу Полісся (дикого, свійського і сов'єтського). І він полюбляє дивитися японські аніме для школярок.

Днями він показав мені кілька уривків зі свого улюбленого японського мультиплікаційного серіалу, який німецькою називається "Гірл унд панцер". Там йдеться за танкові битви між школами для дівчаток. Дівчата анімешні, а танки справжні. У головних героїнь – німецький Т4, чеський Т 38, американський М 3, самохідна гармата на базі Т3 та японська танкетка.

Я досі приголомшений. Японці не переймаються тим, що їхні маленькі глядачки можуть не мати достатнього асоціативного ряду. Бо в них виховується схильність до утворення асоціативних рядів.

Юні японки в побуті постійно стикаються з сінтоїстськими артефактами, буддійськими сентенціями, давніми місцевими традиціями, західними модними тенденціями, технічними новаціями, латентним реваншизмом, ненав'язливо підживлюваним в т.ч. й подібними аніме, криптоксенофобією (бо досі в аніме всі блондини є негативними персонажами а блакитноокі блондини – просто чудовиськами) тощо.

А з чим стикаються українські школярки? Окрім мультсеріалів Славко проглядає Вікіпедію і відкриває її на статті "Новгород-волинський район". Який чомусь називається з невластивим українській мові неповноголоссям – Новоград-волинським, хоча його справжня назва – Звягільський. Дивимося посилання "Пам'ятки історії Новгород-волинського району". З 75 облікованих пам’яток 5 – присвячені письменникам, 21 – прославляють більшовизм, 49 – справжні та символічні могили більшовицьких визволителів. Все. Більше нічого немає. Далі відкриваємо таблицю "Пам'ятки монументального мистецтва Житомирської області". З 53-х облікованих пам’ятників 10 – письменникам та науковцям, 11 – більшовицьким діячам, 32 – Леніна.

Як бачимо, здебільшого могили та молохи. Культ смерті та культ Леніна – ідола смерті. В районі та області ще є кілька музеїв, до яких ніхто не ходить, та вже досить багато церков, переважно Московського патріархату, куди ходять мало (Славко вважає, що це добре, що мало, бо, можливо, і деякі язичники спасуться, але ті, хто почув Слово Боже й після того пішов до Московського патріархату, той вже напевне приготований для геєнни вогняної... Але тут я з ним категорично незгоден, хоч, по своїй сірості й не маю аргументів для заперечення). Бурхлива українська історія восьми століть, яка кипіла тут, пам'ять про чудові, яскраві історичні постаті, про наших героїв, які воювали з протилежного боку, начисто стерта з пам'яті і з ландшафту.

Повз ідолів Леніна та могильні пам'ятки радянським ґвалтівникам і вбивцям українські дівчата ходять щодня. По телебаченню вони дивляться серіали про радянських ґвалтівників і вбивць, або мелодрами з життя сусідньої країни, де культивується пам'ять про великий подвиг радянських ґвалтівників і вбивць, або шоу мовою сусідньої країни, де звеличуються досягнення радянських ґвалтівників і вбивць. Так формується світла сторона їхньої натури, через радянські асоціації утворюється їхній суспільний ідеал.

За решту уявлень, тобто за темний бік, відповідає фешн ті ві та музичні телеканали.

Багато японських дівчат теж мріють про кар'єру високооплачуваних проституток з фешн-тусовки, проте, принаймні деякі марять долею членів танкового екіпажу. Натомість наші школярки майже суцільно гармонійно поєднують у своїй душі культ смерті з культом гріха. Лише чудом деякі серця зберігають чистоту. Чудом Україна пробивається крізь терня УРСР.

Почуттєві та поведінкові паттерни задаються також і політичною рекламою. Історія пропаганди нараховує тисячі років. Я вважаю себе непоганим знавцем давньоримського офіційного портрету й мушу зауважити, що римляни не бажали на портретах здаватися добрими, лагідними, викликати розчулення. Те саме можна сказати за портрети української шляхти та фотографії наших дідусів. А тепер погляньте на нинішні зображення кандидатів, чиновників, поп-зірок, або на власні фото. Придуркувато-добродушний вираз обличчя, губи, що посміхаються або готові скластися в посмішку, солодкі очі. В римські часи такий вираз обличчя свідчив би за готовність до гомосексуального зв'язку в пасивній ролі.

Саме з таким виразом білборду губернатор чи місцевий кандидат-мажоритарник вітатиме нас із черговою річницею перемоги Колими над Бухенвальдом. Саме такий вираз душі нав'язується новим поколінням.

Знаєте, - каже Славко – багато будівель та ідолів Леніна у сталінські часи побудовано з "асіро-вавилонською міццю". Це офіційний термін з радянського мистецтвознавства. Зазвичай похвальний. Скажімо, головний ідол біля Бессарабки створений видатним майстром асіро-вавилонського стилю, Мєркуровим. Як пише Вікіпедія, він був братом відомого язичника Гурджиєва, на початку двадцятих членствував у масонській ложі й "довів до високого мистецтва техніку посмертної маски".

Сповідуваний більшовиками асіро-вавилонський культ смерті досі тяжіє над Україною тисячами монументів, пропагандистськими штампами наших урядовців, гармонійно доповнений неоманіхейством інтернаціональної поп-культури, він щохвилини вбиває нас, розбещує наших дітей, не дозволяє народитися нашим онукам.

Тим небагатьом із нас, хто зберіг надію та віру, варто припинити посміхатися перед об'єктивом і взяти молоток в руки. І нехай ідоли впадуть! Нехай телевізори згаснуть!

БРАТСТВО.info