Дуже дивні підходи європейських бюрократів

Дещо про дивні кроки європейських комісарів

Дивні новини продовжують надходити з боку “європейської комісії”.

Зокрема, мова про відновлення фінансування Єврокомісією програм українського уряду із розвитку енергетики, на які, зокрема, було виділено транш у 28 млн. євро.

Ситуація видається дивною у першу чергу тому, що відновлюється фінансування по тій самій скандальній програмі, за якою вже близько року тому припинялося фінансування.

Зокрема, це трапилося після нецільового використання першого траншу, що пішов не на програми енергозбереження, а на інфраструктурне забезпечення бізнесу одного дуже впливового українського чиновника/високопосадовця ПР/власника багатьох підприємств. До речі, тоді це було визнано самим представниками Єврокомісії.

Так от, був факт нецільового використання коштів, була зупинка програми фінансування, був скандал. Логічним було б очікувати, що, зрештою, буде проведено розслідування бодай євро-бюрократами, які, в теорії, мають бути зацікавлені у тому, аби прослідковувати використання власних коштів, та, принаймні, зроблені якісь превентивні заходи по відношенню до тих, хто все це реалізовував. Бодай у формі заборони в’їзду на територію ЄС.

Що ми маємо насправді. Єврокомісари, вичесавши певний час, роблять вигляд, що нічого не трапилося, і починають класти гроші у ту саму кишеню. "Ви трохи вкрали? То добре, ми вам ще дамо!"

Скажіть будь-ласка, чи вірить хтось у те, що використані нецільовим чином уперше гроші удруге підуть на якісь інші цілі? Відповідь очевидна – ніхто не вірить. Щоправда, суб’єкт може бути змінений. Зокрема, гроші можуть піти напряму до гаманця єдиної та великої родини президента.

Чи розуміють це самі єврокомісари? Впевнений, що розуміють, однак продовжують вперто сплачувати завуальовані хабарі вітчизняним клептократам, очевидно, чудово розуміючи, що кошти будуть розкрадені. Та й, загалом, що можуть зробити 28 млн. для розвитку енергетики? Очевидно, не багато, а от як хабар – сума непогана.

Нагадаю, що за цей час українська влада: 1) продовжила практику переходу до поліцейської держави, що засвідчено у бюджеті, де передбачено суттєве зростання витрат на силові структури; 2) провели вибори із відвертими фальсифікаціями та силовим сценарієм підрахунку голосів у ряді виборчих округів; 3) зірвала усі проекти співпраці з ЄС; 4) не виконала жодної резолюції того ж Європарламенту; 5) започаткувала роботу знаменитої “конституційної асамблеї”, не рахуючись із пропозиціями Венеціанської комісії і т.д. і т.п.

І що у відповідь? У відповідь на це українська влада продовжує отримувати від них гроші, одержуючи разом із ними відчуття власної безкарності та вседозволеності.

Якщо пояснювати ситуацію у прийнятій у новітній ситуації термінології, то ЄС зарекомендував себе у очах українських партнерів “лохом”, якого слід “розводити” і у подальшому.

Звісно, можна сказати, що проблеми України ЄС не повинні стосуватися. І це – чиста правда, адже будь-які наші проблеми можемо вирішити лише ми усередині. Шляхом самоорганізації, боротьби, тиску на владу, відслідковування напрямків суспільних доходів і витрат. ЄС, дійсно, ні від кого не врятує того, хто не хоче рятуватися сам.

Але просто на цьому тлі дивним виглядає бурхлива реакція ЄС на перемогу окремих політичних сил на минулих парламентських виборах. Здається, немає у Брюсселі політика, який би не висловив стурбованість щодо посилення в Україні радикалізму.

Дивно, але коли в Україні ламали об коліно Конституцію, влаштовували політичні переслідування, перетворювали парламент на зоопарк, а уряд – на божевільню, то в Брюсселі це нікого не турбувало.

Нікого не турбувало встановлення в Україні клептократичної олігархічної монархії. Нікого не турбувала система грабунку українського народу, організована від імені держави цього ж народу. Всім було байдуже щодо тотальної практики порушення прав і свобод громадян.

І от тепер вони стурбовані посиленням радикалізму. Того самого радикалізму, який вони самі і зрощують, підгодовуючи та посилюючи вітчизняну клептократичну вертикаль влади.

Ясно, що у ситуації, яка виглядає безвихідною, суспільство ладне шукати будь-який вихід, підтримувати будь-кого, хто готовий його запропонувати. Ясно, що по мірі перетворення суспільства на тотальне болото, зростає запит на радикальні рецепти та пропозиції.

Однак ЄС вперто на бажає нічого бачити та помічати, вперто сподіваючись, що, підгодовуючи зграю вовків, вони перетворять їх на своїх ручних песиків, що, звісно, просто показує, наскільки далекими є від української реальності євробюрократи.