Каськів та порожнеча

Або дещо про теорію безкарності у вітчизняній політиці

Фінал скандалу із будівництвом LNG-терміналу виявився таким, що перевершує усі найсміливіші сподівання українських громадян. Виявилося, що головний фігурант (п. Каськів) зазнав найжорсткішого та найсерйознішого покарання – цілої догани. Навіть не знаю, чи співчувати його долі, чи сміятися з того божевільного дому, на який перетворилася наша країна.

При цьому, сам п. Каськів заздалегідь повідомив, що очікує на черговий наплив “провокацій”. Щодо останнього варто зауважити окремо.

Не буду нагадувати основні моменти цієї історії. Зрештою, вони є загальновідомими для будь-якого українця, котрий за останні кілька місяців бодай кілька разів читав новини у мережі Інтернет. Нагадаю лише, що сам п. Каськів від імені нашої держави у присутності прем’єра та міністра підписав із невідомою особою, і яка начебто була представником потужної іспанської компанії, але згодом була ідентифікована як лижний інструктор, мільярдний договір. Очевидно, що це все завдало значного удару по іміджу України, про що, до речі, було сказано чимало уже в перші дні після початку скандалу, зокрема, і першим українським президентом.

І от тепер п. Каськів каже про провокації, які начебто хтось свідомо проти нього персонально здійснює. Нехай так, але це не знімає цілої низки питань, які цілком логічно виникають у відповідь на все це.

Зокрема, чому сам п. Каськів подавав у відставку, що стало підставою для міжнародного скандалу,що тоді стало предметом судового розгляду в Іспанії, на що мають бути витрачені третина мільйона доларів, якщо не було жодних підстав для стурбованості.

Зрештою, за що тоді конкретно висловили догану самому Каськіву? Не може ж бути покарання без вини? Отже, на державному рівні визнано, що зробив він щось не те, але чому тоді покарання настільки несерйозне?

Нагадаю вам зміст ст. 365 Кримінального кодексу України, яка, зокрема, передбачає покарання за  Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Саме за цією статтею засуджена Ю. Тимошенко. Цікаво, що вітчизняні правоохоронці не знайшли у підписанні невідомо з ким мільярдного контракту шкоди державним інтересам або вчинення дій, що виходить за межі повноважень?

Ну добре, криміналу немає, але відповідальність якась має бути?

Гаразд, припустимо, що нічого страшного не трапилося. Припустимо, що весь скандал вигадали журналісти. Припустимо, що вони перекрутили всі факти, аби вкрити багном світлий образ головного відповідального з питань інвестицій та весь уряд загалом.

Але тоді логічно було б почути і іншу версію подій. Якесь логічно сформульоване пояснення. Наприклад, відкритий лист п. Каськіва. Чи, бодай, якийсь прес-реліз його відомства, де була б викладена логічна та розгорнута версія подій. Хто з ким що укладав, як це стало можливим, куди мали б йти гроші, чому ми повинні вірити, що загрози для бюджетних коштів не було. Була б інша версія – можна було б вести про щось дискусії, але якщо її немає, а є лише незрозумілі заяви про якісь провокації та вирішення усіх питань, то, очевидно, довіри до подібної інформації громадяни України мати не повинні.

Йдемо далі. Отже, логіку подій ми можемо викласти наступним чином: 1) український органі державної влади продемонстрував граничний непрофесіоналізм, що межує із злочином (чи переходить межу???); 2) репутація української держави та її уряду була втоптана в багно; 3) за весь цей час урядова структура не спромоглася запропонувати зрозуміле пояснення своїх дій; 4) у підсумку проведеного розслідування запропоноване сміховинне покарання для фігурантів, що не передбачає навіть позбавлення посади.

Що це все може означати? Фігуранти цієї справи дещо інші, ніж нам показують публічно. Вони, очевидно, настільки впливові, що мають усі можливості “прикрити” своїх підлеглих, які, очевидно, діють від їх імені (а інакше їх ніхто би терпіти не став). Не дарма ж лунали заяви,що ніхто і нікого не зупинить. Не буде лижного інструктора – знайдуть двірника, дворецького або садівника. Але все буде зроблено.

І ще. Вся це ситуація – це послання для всього сонму українських бюрократів. Мовляв, якщо ти свій, робиш те, що тобі накажуть, не сперечаєшся і виконуєш будь-яку примху свого керівництва. А головне, якщо ти і не думаєш опонувати йому, то тебе ніхто не дасть у лапи “правоохоронців”. Останнім, до речі, є чим зайнятися. Наприклад, посадкою до в’язниць авторів графіті.