Що стоїть за відставками голів Київських районів?

Деякі міркування щодо відповідальності за результати минулих виборів

Отже, цікава інформація поширилася у ЗМІ. Зокрема, про те, що президент звільнив із займаних посад голів 3-х районів столиці: Голосіївського, Святошинського, Подільського. Начебто у зв’язку із незадовільною роботою по прибиранню снігу.

На перший погляд все виглядає досить логічним. Дійсно, робота із прибирання снігу в місті викликала чимало нарікань з боку громадськості. От влада прислухалася, проявила, як то кажуть, зворотній зв'язок із громадою. Все чудово. Усі щасливі.

Але поміркуймо над цими повідомленнями ретельніше. Скажіть будь-ласка, чи завершувалася зона неприбраного снігу лише на кордонах, наприклад, Святошинського району? Чи були проблеми із прибиранням снігу обмежені трьома районами, чи ні? А якщо не були, то чому відповідальність поклали лише на трьох з них? За яким принципом обрали стрілочників?

І чому тоді не несе відповідальність київська влада загалом? Чому не питають з тих, хто, начебто, і повинен нести відповідальність? Тому складається враження, що ми маємо у даному випадку справу із кадровими рішеннями, що насправді були мотивовані по-іншому.

Думаю, що марна справа шукати відповідь у завалах снігу. А от звернутися до політичних реалій країни було б не зайвим.

Остання політична подія – вибори до Верховної Ради. Ті самі, які закінчилися у Києві нищівною поразкою ПР. Очевидно, цей факт не міг залишитися осторонь уваги тих, хто очолює вищеназвану партію та українську владу. Не могли ці вибори пройти без кадрових висновків і результатів, інакше тоді б місцева влада по всій державі відчула б слабкість центру напередодні виборів президента. А це вже дуже небезпечно, тому необхідно реалізувати публічне покарання винуватих. Звісно, відкрито цього робити ніхто не буде. Не запишеш же в указ про відставку те, що причина – недостатній результат ПР? Але головне, щоб самим фігурантам усе було зрозуміло.

Власне, для ілюстрації серйозніших причин, що обумовили перестановки, я звів у таблицю дані результатів минулорічних виборів до Верховної Ради. Джерело даних – портал ЦВК. Параметри наступні: відсоток ПР, район, відставка глави РДА.

Як бачимо, сильно не турбуватися про результати прибирання снігу можуть собі дозволити голови районів-партійних лідерів. Приміром, у Печерському районі навряд чи якийсь сніг примусить когось звільнити. Що ж до інших, то глава Деснянської РДА оперативно “втік” до парламенту одразу після виборів, усі ж інші чекали на свій час. Характерно, що наступника йому так і не призначили і через 3 місяці. Очевидно, чекають, поки “пакетно” будуть розподілені усі інші райони.

Для трьох глав РДА відповідальність настала разом із зимою та супутніми зимовими проблемами. Виходячи із наведеної вище таблиці, не важко прогнозувати, хто наступний буде відповідати у Києві за затоплення, засипання, вітри та торнадо. На вихід не зайве приготуватися главам Дарницького та Дніпровського району, чиї результати по відсоткам для ПР також не виглядають дуже переконливими.

Звісно, що самі по собі результати ПР не хвилюють особливо нікого. У даному випадку мова не про якісь партії а про лояльність та уміння давати результат будь-якою ціною. Ясно, що той, хто не відповідає цим критеріям, як глава району нікому не потрібен. Особливо напередодні очікуваних виборів органів місцевого самоврядування. А тим більше, якщо врахувати не надто далеку перспективу президентських виборів, коли треба буде усіх ламати через коліно, але видавати результат.

Тому все це виглядає як демонстративне покарання тих, хто був на поганому рахунку через невисокі результати на виборах потрібної партії, що є, по суті, інформаційним повідомленням для усіх інших, що їх очікує, якщо вони не видадуть на гора результат.

Хоча і тут усе не так просто. Виникає логічне питання: навіщо чекати випадання снігу, аби звільнити усіх вищеназваних осіб. Невже хтось когось у АП боїться? І невже їм так конче необхідно шукати мотивацію для подібних дій перед громадськістю?

Очевидно, що всі нинішні глави РДА, які б результати вони не показували, потрапили на свої пости не просто так, а як представники певних конкретних “людей”. Стосовно Києва, то це люди, безпосередньо пов’язані із нинішнім главою АП Льовочкіним. До того часу, поки його всевладдя ніким не обговорювалося, його люди впевнено почувалися на своїх постах, однак тепер в АП розгортаються цікаві процеси. Загалом, втрата Льовочкіним впливу було довготривалим процесом, що виразився у численних позиційних відступах. Зокрема, у Кабінеті Міністрів. Однак тепер боротьба вступає у завершальну стадію.

Зокрема, менше місяця тому було призначено заступником глави АП С. Ларіна. Для сторонніх спостерігачів все це виглядає як призначення потенційного спадкоємця для глави АП. Принаймні, зараз це означає, що вже і у АП Льовочкін небуде повноправним господарем.

І от після того, як призначення відбулося, розгорнувся процес заміни глав місцевих адміністрацій. У тому числі і у Києві. Все це виглядає як заміщення людей, лояльних одному політику, на людей – лояльних до інших. Цілком зрозумілий, звичний в українських умовах процес. Система так працювала завжди.

Офіційна публічна мотивація – недостатня боротьба зі снігом. Мотивація всередині влади – це відповідь на недостатні результати правлячої партії у вищеназваних районах. Однак уважному спостерігачу ясно, що це черговий етап перерозподілу влади, кінцева мета якого – вибити із займаних позицій нинішнього главу АП. Характерно, що все це відбувається на тлі вистави із начебто продажем каналу “Інтер” В. Хорошковським Д. Фірташу. Очевидно, що останні таким чином готуються до нових реалій, що будуть пов’язані із зміною конфігурації у АП.

От так, на тлі снігових заметів, для нас проявляються контури підкилимних процесів у структурах української влади.