Останній зрадник ...

І ти, Брут?

«Особисто для мене в цю важку хвилину важливо стояти поруч із Ющенком. Бо ні в кого сумнівів немає, що Ющенко — справжній український Президент… Я завжди буду поруч із ним і підтримуватиму його стільки, скільки в мене вистачить сил і скільки буде битися моє серце».

 «Я бачив багато людей, які завдяки Ющенку стали політиками, бізнесменами, публічними людьми тощо. При цьому, більшість із них одразу забувала, завдяки кому вона отримала ці можливості».

«Усі п'ять років президентства Ющенка вони експлуатували бренд партії “Наша Україна”. Партію розглядали винятково як такий собі відділ кадрів при секретаріаті Президента: лише отримавши партквиток, одразу хотіли отримати якусь посаду. Їх не цікавило, що відбувається в країні, яких реформ бажають люди. І мені дуже прикро, що чимало наших рядових партійців, а також виборців змінили своє ставлення до “Нашої України”

Сміливо і чесно? Зачекайте з відповіддю - хто це. Ось ще:

«Бути нагородженим таким великим званням — це дуже велика відповідальність за власні рішення і дії, які безпосередньо можуть торкнутися України. А взагалі мені дуже приємно, що я є “останнім героєм Ющенка».

Достойно і вдячно? На ці питання можна було би відповісти ствердно. Якщо не знати, хто говорить. Це – слова клятви політичної вірності Сергія Бондарчука. Звучить урочисто і пафосно, майже, як присяга.

Це інтерв’ю Сергія Бондарчука, зроблене 17 грудня 2010 року.

http://www.ukrrudprom.ua/digest/Sergiy_Bondarchuk_Ostanniy_Geroy.html

Сьогодні, 8 лютого, 2013 року. Я не хочу запитувати, де і в кого лежать тридцять серебряників. На жаль, саме вони вічний двигун української політики. Але, коли Сергій Бондарчук був справжнім? Три року тому, чи сьогодні? Невже, честь офіцера, «останнього героя Віктора Ющенка»  так легко і дешево продається... за все ті ж тридцять серебяників.