Залякування як останній механізм утримання парламентської більшості

Деякі зауваження щодо позбавлення депутатських мандатів окремих депутатів

Як грім серед ясного неба для українських політиків пролунало повідомлення про позбавлення депутатських мандатів П. Балоги та О. Домбровського рішенням Вищого адміністративного суду.

Варто відзначити, що обидва депутати попали до ВР, м’яко кажучи, не без проблем. Зокрема, в окрузі Домбровського на Вінниччині точилася справжня війна. Зокрема, спершу Вищий адмінсуд навіть забороняв там оприлюднювати результати. Далі тривав довгий підрахунок голосів, у результаті якого вийшов у лідери саме О. Домбровський. Зрештою, саме волюнтаристським рішенням ЦВК результати були визнані та оголошені. Що ж до П. Балоги, то по його округу навіть проходила інформація, що він програв вибори кандидату-регіоналу, але згодом голоси перерахували, і Балога-брат все-таки став депутатом.

В обох випадках влада допомогла кандидатам стати нардепами. Зокрема, не будемо забувати, що в обох округах результати були схвалені (не зважаючи на численні факти порушень) рішенням ЦВК, відображені у відповідному протоколі та засвідчені підписами провладних членів ЦВК. А останні, як відомо, не голосували б за таке рішення та не визнавали б результати, якби не одержали відповідної команди. Приміром, по відомим 5-ти округам вони одержали команду вибори не визнавати, і вони їх не визнали. Тут, очевидно, команда була іншою, і рішення – теж іншим.

Враховуючи те, що П. Балога після виборів увійшов до фракції ПР на день, а О. Домбровський взагалі цього не робив, то вони, очевидно, порушили певну домовленість, яка і зробила їх депутатами, а тому одержали показову кару, аби у інших не виникали відповідні спокуси.

Те, що було порушено строки для оскарження, те, що депутати уже вступили у виконання своїх обов’язків, те, що вони прийняли присягу і т.д. нікого не спинило, що також свідчить на користь показовості відповідного покарання.

Цікаво інше. У той момент, коли точиться протистояння у парламентів, погляд влади орієнтований у парламенті не на т.зв. “опозиційні партії”, а на свої найближчі тили. Невже саме там зараз спостерігаються найбільші проблеми?

Але навіщо це робити саме зараз? Можливо, владі було достатньо трохи “лякнути” потенційних ренегатів?

Очевидно, що ні. Очевидно, треба було провести показову екзекуцію як демонстрацію для усіх інших депутатів, аби у останніх не виникало навіть думки щодо проявів нелояльності. Це означає, що відповідна загроза все-таки існує.

Давайте поміркуємо щодо зв’язку вищеназваної політичної події та долі парламентської більшості в Україні.

Отже, позбавлення мандатів депутатів, які намагалися грати у свою гру із більшістю, це послання, у першу чергу, для депутатів вищеназваної більшості, котре означає, що за прояви нелояльності будуть карати, каратимуть жорстко та мають для цього усю повноту механізмів. Те, що застосований “останній аргумент”, свідчить, що вмовляння не діють, і необхідно рішуче потурбуватися про єдність рядів.

Спрямовано це все, очевидно, по відношенню до депутатів-мажоритарників, у більшості з яких схований власний скелет у шафі минулих парламентських виборів. А якщо навіть не схований, то його завжди можна вигадати. Головне, мати для цього повний контроль над судовою гілкою влади.

Очевидно, що влада не може бути повністю впевнена у лояльності депутатів-мажоритарників, які увійшли у більшість. Різноманітні голосування, які встигла здійснити нова рада, показують, що низка важливих рішень ухвалювалася не без проблем з боку більшості.

Воно й не дивно. Протягом останніх двох років парламент встигли перетворити на придаток до АП, де без обговорення схвалюють розроблені в президентській канцелярії НПА. Будувалося все це на дуже простому принципові. Депутат вступає до більшості, віддає картку для голосування, займається своїми справами, поки за нього (та за половину парламенту) голосують кілька десятків особливо довірених депутатів під керівництвом одного диригента.

Нічого дивного, що зараз ключовим питанням парламенту стало персональне голосування депутатів у сесійному залі. Достатньо його ввести, і це принципово змінює ситуацію. Кожен депутат буде думати, перш ніж натиснути клавішу, які це буде мати наслідки персонально для нього. Чи може він проголосувати за лобістський законопроект, що передбачає погіршення рівня життя його виборців та розтрату бюджетних коштів? Оскільки це український депутат, то, звісно, може, але лише у тому випадку, коли сам одержить із цього якійсь зиск.

Власне, так раніше і вирішували будь-які складні питання. Приміром, ухвалення бюджету, коли необхідні голоси добирали, ділячи бюджетні статті із депутатами, голосів яких не вистачало.

Але новітня тенденція така, що кількість осіб, допущених до розподілу суспільних фінансів, зменшується у геометричній прогресії. Якщо раніше ми могли говорити про партії, групи та родини, то зараз, фактично, можемо вести мову про двох серйозних гравців.

Принаймні, про це ми можемо зробити висновок на основі аналізу витрат державних коштів на тендерних процедурах, аналіз чого здійснили журналісти вітчизняної версії журналу «Форбс». І саме тендери – це показник переліку реальних власників цієї країни, який, як виявляється, є дуже вузьким.

До речі, якщо співставити вищеназвані дані із пропорцією інтересів у формуванні останнього складу уряду, то вони будуть, приблизно, такими самими. Всі інші, очевидно, залишаються осторонь великого державного корита.

Тепер найголовніше. Тиск на депутатів із більшості (і у першу чергу більш незалежних обранців із мажоритарних округів) демонструє стратегію, за допомогою якої прийнято рішення контролювати парламент та законодавчий процес. Це звичайнісіньке залякування можливістю відібрати депутатський мандату неслухняних.

Очевидно, що це тільки один із аспектів можливого тиску, але найбільш очевидний.

Поміркуємо. Як ви думаєте, чому П. Балога та О. Домбровський не дійшли до більшості, навіть під загрозою усе втратити? Думаю, що аж ніяк не через велику політичну принциповість. Ні, вони, очевидно, чекали на пропозицію, від якої не могли б відмовитися, але, схоже, так її і не дочекалися. Там, де раніше були гроші та доля у суспільних фінансах, тепер лише тиск і залякування. Ось куди еволюціонує наш парламент.

Цікаво, що у даному випадку мандатів позбавили представника впливової родини Балог та близького до П. Порошенка О. Домбровського. Очевидно, це має слугувати вказівкою для інших депутатів, що ніхто ні з ким рахуватися не буде, що у країні є лише один господар.

Фактично, це все вказує нате, що основні ресурси влади, які планують використовувати найближчим часом, це використання силових органів та судів задля тиску. Не тільки на опонентів, а на всіх разом, тому що опертися на когось конкретно у цій ситуації не можна.

Подібна тактика, очевидно, довела свою ефективність протягом останніх років.

Навіщо із кимось ділитися, коли можна просто відбирати? Логіка залізна, але дуже небезпечна. Думаю, що до тих пір усі разом були цементовані тим фактом, що всі вони разом “у долі”, то політичній системі не загрожувало нічого. Тепер же очевидно, що значна частина правлячого класу не дуже зацікавлена у збереженні статус-кво, оскільки ділитися з нею ніхто не збирається. А це вже – міна уповільненої дії. Адже ясно, що якщо навіть парламентську більшість можна утримувати лише шляхом тиску та залякувань, то це означає, що одного дня силові ресурси можуть себе вичерпати і все завалиться в один момент.