Що показала стихія?

Або деякі висновки із нещодавніх подій

Нещодавня стихія, котра суттєво ускладнила життя мешканцям ряду регіонів України, продемонструвала із усією виразністю наявні у нашому суспільстві соціальні та політичні проблеми.

По-перше, прибрана у розпал негоди вул. Банкова та майданчик біля КМДА, що особливо яскраво виглядали на тлі повністю засипаного снігом Києва, – це діагноз політичному режиму та суспільно-політичному ладу, в якому настільки виразно демонструють відмінність між “панами” та “бидлом”. Для перших усе, навіть якщо їм це не потрібно (зокрема, для кого прибирати сніг біля АП у суботу?), у той час як інші зобов’язані сидіти по шию в лайні, просто для того, аби не забували про свій статус. Не має найменших сумнівів, що і будь-які серйозніші проблеми вирішуватимуться так само: усе для лічених людей, ніщо – для інших. Фундаментальний, разючий розкол між небожителями та плебсом, який ніхто не приховує, а виставляє на показ зусиллями найбільш старанних лакеїв – ось воно яке, наше суспільство.

По-друге, стихія показала, наскільки багато у нас абсолютно зайвих чиновників, які не виконують жодної корисної функції, і наскільки мало їх кількість впливає на якість управління суспільством. Зокрема, як виглядала реакція на події серед державних управлінців? Азаров дає команду Попову, Попов дає команду ще комусь, цей ще хтось дає команду іншому комусь і т.д. Але жодної користі від цього нікому немає, оскільки поки інформація циркулює у бюрократичних колах, поки чиновники шукають, як би ще на когось звалити вину, ніщо саме по собі не робиться. Приміром, дати елементарну команду продовжити роботу метро, аби уникнути транспортного колапсу додуматися нікому. І у цьому – суть нашого державного механізму, що вже давно втратив зв'язок із реальністю, працює лише на себе, на виробництво чергових інструкцій та інших НПА, розсилку макулатури, а не на ухвалення якихось більш-менш корисних рішень. Знамените Міндоходзборів – це квінтесенція їх роботи. Забрати все – не дати нічого. Навіть елементарного, про що має турбуватися будь-яка політична влада від часів фараонів. Тобто елементарні умови для того, щоб суспільство працювало та функціонувало. З іншого боку, а що ми очікуємо від цих людей? Їх що, призначали за вміння, європейського рівня освіту, кваліфікацію чи спроможність вирішувати соціальні проблеми? У кращому випадку – за спроможність до організації відкатів, здебільшого – на основі крівно-родинних зв’язків. От і працюють так, як можуть, як хочуть, як вміють.

По-третє, стає абсолютно очевидним, що напрямок розвитку суспільства, за якого стабільно зростають бюджетні видатки лише на міліцію, прокуратуру та президента, не може завести суспільство у інший стан, аніж у той, в якому воно перебуває зараз. А це стан розбитих доріг, засніжених вулиць, транспортного колапсу та соціальних проблем. Звісно, правоохоронці відіграють важливу роль у суспільстві, але, приміром, без кваліфікованих людей та спеціалізованої техніки нічого проти стихії не вдієш. Коли більша частина суспільних коштів розкрадається у верхах, а значна частина інших йде на утримання важливих для існуючого політичного режиму, але малокорисних із суспільної точки зору “опричників”, то цілком логічно, що у цьому суспільстві не буде ні нормальної медицини, ні доріг, ні освіти. Не буде взагалі нічого. І така перспектива вже не за далеким обрієм.

По-четверте, все це продемонструвало те, наскільки наша т.зв. “політика” далека від реальних суспільних проблем. У той час, коли в п’ятницю українці міркували про те, як вибиратися із халепи, яка їх оточує, як відкопати машину, як дістатися додому, як допомогти близьким і т.д., телевізійні політики у Шустера продовжували займатися улюбленою справою – взаємним поливанням багном на підставі самостійно вигаданих псевдопроблем. Які орієнтири може вказати для суспільства ця самопроголошена трупа комедіантів? Що корисного можуть вони принести? Яку стратегію розвитку запропонувати? І, тим неменше, їх за все це обирають, підтримують, цікавляться їх роботою, що, безперечно, несе у собі діагноз не тільки політикам, але й самому суспільству.

Коротше кажучи, наявний у нас суспільний лад (архаїчний та феодально-клановий) є не просто несправедливим. За великим рахунком, будь-який політичний режим не є еталоном справедливості. Він не просто побудований на хиткому фундаменті, непросто не відповідає сучасним вимогам. Він просто є небезпечним для суспільства, яке, під відповідним керівництвом, просто може не впоратися із більш-менш серйозними викликами, катастрофами та проблемами. Адже реальні проблеми у нас вирішувати нікому, нічим, та, за великим рахунком, їх вирішення нікого не цікавить.

Не дай бог трапиться щось серйозне, і суспільство матиме всі шанси перетворитися на групи племен камінного віку, оскільки вся існуюча у нас будівля цивілізація тримається виключно на чесному слові та “віконній замазці”.