Чому Рибак не бачив Рішення суду, яким визнано його бездіяльність протиправною

11 червня 2013 року в судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва за моїм позовом до Голови Верховної Ради України представники Рибака В.В. заявили, що Він не ознайомлений

 з Постановою Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2013 року.

В ході судового засідання представниками Голови Верховної Ради України на головуючого суддю Іщука Ігоря Олександровича був здійснений безпрецедентний тиск, який заключався в пред’явленні судді заздалегіть  підготовленої заяви на 3-х аркушах про відвід судді у зв’язку з неповноважністю судді та заявили, що суддя не тільки не може розглядати справу проти Голови Верховної Ради України, але й взагалі не може розглядати будь-які справи на тій підставі, що він «суміщає посаду судді з адвокатською діяльністю», згідно з інформацією, яку представники Голови Верховної Ради побачили на інтернет-сайтах.

В кінці засідання представники Голови Верховної Ради України заявили, що Рибак В.В, не знайомий з Постановою Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2013 року, якою скасовано постанови Центральної виборчої комісії; визнано відсутність у Домбровського Олександра Георгійовича, 1962 року народження, та Балоги Павла Івановича, 1977 року народження статусу та повноважень народних депутатів України та зобов’язано Центральну виборчу комісію вчинити дії по організації підготовки та проведення повторних виборів народних депутатів України в одномандатних виборчих округах №№ 11, 71 у відповідності до вимог Закону України «Про вибори народних депутатів України».

І це при тому, що біля сотні інформаційних агенцій доводили громадськості думку Голови Верховної Ради України про те, що він не буде виконувати рішення Вищого адміністративного суду України до розгляду в Конституційному Суді України цього питання.

Очевидно, що такі заяви були зроблені після ознайомлення Рибаком В.В. з рішенням суду і певного тиску на Голову Верховної Ради України.

Тим не менше, для того, щоб Рибак Володимир Васильович надалі не стверджував, що не ознайомлений з Постановою Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2013 року, мною 13 червня 2013 року рекомендованим листом було направлено Голові Верховної Ради України копію Постанови Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2013 року та копію Постанови Окружного адміністартивного суду міста Києва            ( вступна та резолютивна частини) з мокрою печаткою суду ( свій екземпляр).

Тож виникає декілька питань:

По-перше, можливо працівники секретаріату Голови Верховної Ради України не надали Рибаку В.В. мій лист з рішеннями судів, чи він свідомо ввів в оману громадськість?

По-друге, хто буде відшкодовувати понад двісті тисяч  гривен шкоди, яка спричинена внаслідок незаконної виплати заробітної плати громадянам Балозі П.І. та Домбровському О.Г., їх помічникам, кошти на депутатське утримання, які здійснювались всупереч закону особам,  що не мають статусу та повноважень народних депутатів України?

По-третє, чи справді Рибак В.В. рахує, так само, як його представники, що звичайний громадянин, яким є я, Юрій Кармазін, не зважаючи, що я  чотири рази був обраний народним депутатом України, в тому числі два рази як депутат-мажоритарник, не має права звертатися в суд з позовом до Самого Голови Верховної Ради України?

Мені здалося, що саме такого преценденту, коли звичайний громадянин може звернутися до суду з позовом до Голови Верховної Ради України злякалися Рибак В.В. та його представники.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» на пленарному засіданні без запрошення мають право бути присутніми Президент України, Прем’єр-міністр України ( ч. 1). Ч. 2 – на пленарне засідання Верховної Ради можуть бути запрошені особи, присутність яких необхідна під час розгляду питань порядку денного, а також особи, запрошені народними депутатами. У день пленарного засідання дозвіл на присутність осіб, запрошених народним депутатом, надається Головою Верховної Ради. Ч.-5 Головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради повідомляє про офіційно запрошених осіб, присутніх на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» комітет Верховної Ради України – орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України.

Отже, в пленарних засіданнях та в роботі в комітетах Верховної Ради України можуть приймати участь виключно народні депутати або запрошені особи, до депутатської фракції можуть входити виключно народні депутати.

Таким чином, оскільки у Домбровського О.Г. та Балоги П.І. відсутній статус та повноваження народних депутатів України, вони не мають права бути присутніми на пленарних засіданнях Верховної Ради України, у комітетах Верховної Ради України в якості народних депутатів та не можуть входити до жодної депутатської фракції.

Згідно з ч.1 статті 27 Закону України «Про регламент Верховної Ради України" до обов’язків головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради належить, зокрема дотримання норм Конституції України та цього Регламенту і вжиття заходів щодо їх дотримання всіма присутніми на пленарному засіданні; вжиття заходів для підтримання порядку на пленарному засіданні; організація розгляду питань відповідно до норм цього Регламенту; Закон України «Про регламент Верховної Ради України» саме тому і називається Законом тому, що він є обов’язковим як для депутата, Голови Верховної Ради України, Президента України, так і для звичайного Громадянина України.

Отже, саме Голова Верховної Ради України зобов’язаний вжити всіх вичерпних заходів для забезпечення роботи Парламенту відповідно до вимог законодавства та унеможливити у Верховній Раді України здійснення Домбровським О.Г. та Балогою П.І. функцій народних депутатів України, оскільки вони не мають відповідного статусу та повноважень , шляхом вжиття дій для вилучення у Домбровського О.Г. та Балоги П.І. посвідчення народного депутата, нагрудного знака народного депутата та карток для голосування.

Хотілось би нагадати пану Рибаку Володимиру Васильовичу і його представникам, що у нас поки не скасовано статтю 55 Конституції України, в якій чорним по білому написано, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Також, з цього приводу чітко висловився Конституційний Суд України у своєму Рішенні  від 14 грудня 2011 року у пункті 4.2 якого передбачено, що «завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС України). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень».

Громадськості ж демонструю моє звернення до Голови Верховної Ради України Рибака В.В. про вжиття заходів щодо виконання рішення судів, квитанцію про відправлення рекомендованого листа.

На превеликий жаль, з повним текстом рішення Окружного адміністративного суду міста Києва ознайомитися не зміг через хворобу судді. Сподіваюсь, що вона не буде настільки довгою щоб не дати спустити невиконання Постанови Вищого адміністративного суду «на тормозах», бо навіть Ухвала Конституційного суду України за поданням 61 «регіонала», яка була обнародувана 24 квітня 2013 року чітко відповіла на питання чи являється депутат «священною коровою» після прийняття присяги, незважаючи на те, яким способом він отримав депутатство.

Нагадую, що Конституційний Суд України відзначив, що «положення статті 81 Конституції України поширюються виключно на особу, яка обрана народним депутатом України у легітимний спосіб, зокрема внаслідок волевиявлення виборців і достовірно встановлених результатів виборів до Верховної Ради України у відповідному виборчому окрузі.

Набуття особою статусу народного депутата України можливе лише як юридичний наслідок її обрання на виборах, що відбулися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування та за умов додержання  передбачених Законом України «Про вибори народних депутатів України» виборчих процедур, які дозволяють достовірно встановити волевиявлення виборців.

Аналіз конституційного подання та доданих до нього матеріалів дає підстави для висновку, що народні депутати фактично порушують питання стосовно законності, обгрунтованості та обов’язковості виконання судового рішення у конктертній справі – постанови Вищого адміністративного суду України, а не щодо офіційного тлумачення вказаних положень Конституції України.

Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України». 

Це строки з Ухвали Конституційного Суду України від 24 квітня 2013 року, яку, як і рішення Вищого адміністративного суду України від 8 лютого 2013 року, ніхто в Верховній Раді України виконувати поки що не збирався.

Якщо у справі Сергія Власенка В.В. Рибак виконав рішення наступного дня, то й у випадку з цими громадянами (не депутатами) треба виконувати рішення ВАСУ, а в Україні пора, нарешті, почати реалізовувати статтю 55 Конституції України про те, що кожний громадянин України може оскаржити в суді рішення, дії, бездіяльність не тільки начальника ЖЕКу, але й Міністра, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради України чи Президента. Саме такі порядки існують в більшості європейських країн, про асоціацію з якими так багато говориться в останній час.

Очевидно, що по всіх фактах фальсифікації виборів має бути проведено розслідування, щоб ніколи й нікому не було повадно спаплюжувати волевиявлення народу. Але ж успіхів у влади в цьому питанні поки що абсолютно немає, а без цього, очевидно, в Європу треба йти без керівників правоохоронних органів, які виявилися неспроможними, щоб провести належне розслідування.

Беззубість тих, хто називає себе в Верховній Раді опозицією, привела до припинення діяльності слідчої комісії Верховної Ради України, яка так і не приступила до свого повноцінного функціонування  через блокування її роботи представниками провладної регіональної більшості.

Що залишилось «людям з вулиці» - саме такими словами назвали в деяких коментарях і в суді представники Голови Верховної Ради України мене й моїх представників.

Ні, шановні, спокійного життя у вас не буде. «Люди з вулиці» будуть діяти згідно з Конституцією, згідно з Законами, а якщо ви їх не будете виконувати, то на підставі прийнятого комуно-регіонально-литвинівською більшістю Закону України «Про референдум» - ми їх поміняємо. Таким же чином та за допомогою інших законів народ зможе звільнити Тимошенко Ю.В. й інших політичних в’язнів, скасувати недолугі пенсійну, адміністративну, медичну та податкову «реформи», які приводять до зубожіння, викидають людей на вулиці. Так буде не завжди. Влада, яка це робить – має піти не тільки на вулицю, а відправитися на смітник Історії.