Вікторе Федоровичу, дякую! Але ви не праві!

З днем Конституції, з днем незламаної Конституції!

Сьогодні, пане Президенте, ви побажали всім співвітчизникам, а значить і мені добра, достатку та миру і привітали із днем Конституції України, щиро дякую Вам за це! А також за те, що  визнали за нею: «Могутню основу для розвитку та зміцнення демократичних, соціальних та правових принципів розбудови нашого суспільства». Але ж у своєму привітанні ви робите і висновки щодо невідповідності Конституції сучасним потребам  розвитку держави, говорите про напрацювання Вашою кишеньковою Конституційною асамблеєю «такого основного закону, який відповідав би найвищим Європейським стандартам»…

Шановний Віктор Федорович!  Найвищий стандарт,  який прийнято в Європі – це виконання Конституції ВСІМА, а не вибірково, як у нас, найвищий стандарт – це використовувати тільки ті повноваження, які надав народ, найвищий стандарт в Європі – це рахуватись з думкою опозиції,  надавати їй можливість контролю за владою. У нас же поки що, лисиці стережуть курятники і рахують кур. Саме так можна охарактеризувати наявність тільки Голови Рахункової палати Верховної Ради  України, без легітимних заступників і членів. Чого боїтесь, Вікторе Федоровичу? Зараз нав’язується думка про  прийняття нової Конституції нібито референдумом, нібито всього народу. То ж нагадаю Вам, що ще 8 листопада 2012 року, я звернувся до Вас,  щодо необхідності застосування права ВЕТО,  до Закону України «Про всеукраїнський референдум», нормою якого шляхом специфічного визначення предмету референдуму, порядку реєстрації  ініціативних груп, механізмів та строків збору підписів на підтримку референдуму за народної ініціативи, порядку створення комісії референдуму, проведення агітації та врахування результатів народного волевиявлення передбачають таку систему проведення Всеукраїнського референдуму, після якої органи державної влади та їх посадові особи зможуть безпосередньо впливати на його кінцевий результат на всіх етапах його проведення, а конституційний лад в державі визначатиме адміністративний ресурс. Нагадаю Вам, що 19 серпня 1934 року на референдумі в Німеччині дві найбільші державні посади - канцлера та президента,  було об’єднано в одну  - Фюрер держави. Наслідки Вам відомі. 10 квітня 1938 року 99,73 % австрійців «підтримали»  приєднання Австрії до Німеччини. На референдумі 30 червня 1946 року поляки «проголосували» за ліквідацію Сенату та проведення  так званих соціально-економічних реформ, що стали причиною деградації Польщі у соціалістичному таборі. 11 вересня 1980 року чилійці «прийняли» на референдумі нову Конституцію, таку, яку хотів Августо Піночет. Референдуми 14 травня 1995 року та 17 жовтня 2004 року утвердили образ сучасної Білорусії і всевладдя Олександра Лукашенка. Я навів Вам приклади бутафорських референдумів, але наш Закон дає такі самі можливості, які можуть привести до таких самих наслідків. Якщо говорити про ЗУ «Про всеукраїнський референдум»,  ухвалений 6 листопада 2012 року, то слова  про те, що його положення суперечать  Конституції, будуть лише слабо передавати реальний стан справ, ще вірніше сказати,  закон просто заперечує  Конституцію як таку. Не дивно, що зараз Центрвиборчком, під керівництвом багато разів орденоносного В. Шаповала,  прийняв всі необхідні документи, направлені на проведення референдуму хоч у найближчі 2-3 місяці.

Тож,  Шановний Пане Президенте, нагадаю Вам, що неповнолітній Конституції, якій виповнилось всього 17 років, вдалося зберегти спокій в державі, вдалося зберегти демократичній устрій в державі, але її намагалось зґвалтувати вже 3, включаючи Вас,  Президенти. Хочу нагадати, що Ви прийняли присягу на Іншій Конституції, Конституції -  куди були внесені  демократичні новели в 2004 році в тому числі і Вашою політичною силою. Таким чином, вдруге після 2005 року, в Україні здійснено антиконституційний переворот, за який поки що ніхто не поніс покарання.

     Тільки одна політична сила в 2004 році була проти демократизації -  це БЮТ. Ви ув’язнили автора ідеї про збереження диктаторських повноважень у Президента України, але самою ідеєю  повною мірою скористались, повернувши її через Конституційний Суд України,  який насправді вийшов за межі своїх повноважень і вчинив таким чином державний злочин.

Нагадаю Вам присягу із статті 104  діючої Конституції України,  де Ви, пане Президент,  обіцяли українцям і урочисто присягали на вірність Україні: «Зобов’язуюсь всіма своїми справами боронити суверенітет та незалежність України, дбати про благо Вітчизни та  добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватись Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах своїх співвітчизників, підносити авторитет України в світі». Так ось, пане Президент, ніде в цій присязі немає слів про те, що ви зобов’язувалися міняти Конституцію, на якій присягалися. Чітко написано слово -  додержуватися. Таким чином, ставши Гарантом Конституції,  Ви мали зупинити наругу над нею, яку здійснив Конституційний Суд України, повернувши до дії конституцію 1996 року,без змін, внесених в 2004 році, яка діяла з 2005 по 2010 рік.

    Ви мали звільнити за порушення присяги суддів Конституційного Суду України, яких призначали своїм указом –  Бауліна Ю.В., Вінокурова С.М., Вдовіченка С.Л. Кампо В.М.,  бо на виконання вимог статей 106 і 149 Конституції, питання які стосуються національної безпеки мали вирішувати саме Ви. Ви мали звільнити названих суддів через те, що вони проявили свою некомпетентність, непрофесійність і порушили присягу судді, яка полягала в невиконані ними обов’язків судді, незабезпеченні верховенства Конституції України, деформації конституційного ладу держави, нехтування конституційними правами людини і громадянина, створенні загроз національної безпеки держави, що проявилося в нівелюванні  встановлених громадянам  України прав Законами «Про державний бюджет на 2011 рік»,  «Про державний бюджет на 2012 рік», «Про соціальний статус громадян, що постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  «Про статус Ветеранів Війни та гарантії  їх соціального захисту», «Закону про соціальний захист дітей війни», тощо. Саме Ви, пане Президент мали забезпечити виконання понад 1,5 мільйони судових рішень, винесених  іменем України, які до цього часу не виконуються. Через це, говорити про вади Конституції  не виконуючи діючу Конституцію є некоректно. Нагадаю Вам, що вагомість і чинність Конституції, як Самого Основного Закону, найвищого рівня політико-правового джерела, і його роль в розвитку соціальних,політичних та економічних процесів на демократичних засадах не усвідомлюються найперше так званою  «владною елітою», яка не бажаючи її виконувати намагається міняти Конституцію, підлаштовуючи під себе.

Неповага до основного закону, постійні розмови про його вдосконалення, підготовка нашвидкуруч референдуму – знижують рівень легітимності Конституції України, сприйняття і виконання її громадянами України, оскільки лідери політичних партій, а також керівники органів державної влади і органами місцевого самоврядування неодноразово наголошували про представлення інтересів народу, його захист та вираження волі народу,  діючи від його імені за його дорученням. Очевидно, що реальний стан речей, коли сконцентрувавши всю повноту влади в країні так звану «вертикаль»,  Ви,  Віктор Федоровичу,  навіть не змогли виконати передвиборні обіцянки, а не тільки гарантувати дотримання прав і свобод, гарантованих Конституцією України. Це свідчить про суперечність дій і Ваших і інших можновладців інтересам народу. Сконцентрувавши небачену Владу в одних руках, нічого путнього і не можна було досягти, не припинивши в суспільстві  «холодну громадянську війну», розв’язану після президентських виборів 2010 року, намагання знищити політичних опонентів з якими ще в 2009 році через О. Лавриновича та А. Портнова, за безпосередньої участі нинішнього керівника неукраїнського напрямку «Українського вибору» В. Медведчука,  Ви разом збиралися змінити нашу Конституцію. Справедливості раді,  хочу зазначити, що таку ж «холодну громадянську війну» свого часу проводив і В. Ющенко, який пишався звільненням тисячі людей по політичним мотивам, але продовжувати цю практику, пересаджувати на керівні посади з Донецька всіх людей по всій державі, перевозячи навіть секретарш - це практика не європейська, це монголо-татарська практика, а чим закінчили монголо-татари, відомо всім.  Тільки повага до Конституції та цінностей встановлених нею - є запорукою встановлення і укріплення соціальної, правової та демократичної держави, забезпечення стабільності Конституційного ладу та передумовою належного здійснення волі Народу та виконання Основного Закону. Ще в VIII сторіччі до нашої ери у Спарті існувала Рада Старійшин «Герусія», яка мала повноваження припиняти рішення Народних Зборів у разі відхилення народу від «прямого шляху»,  а колегія «Ейфорів»,  числом у 5 чоловік, що обирались щороку(!) Народними Зборами, мала права скасовувати вердикти царів, якщо вони не відповідали «встановленим законам», тобто природному праву. Очевидно, що Влада відхилилась від Конституції, від волі українського народу, а отримавши вдвічі вищі заробітні плати навіть від Президента та навіть вдвічі довший термін повноважень, Члени Конституційного Суду України взагалі забули в якій країні вони живуть, і що присягу приймали на вірність Конституції України і Українському Народу, а не конкретним Президентам.    

Далеко нам ще до древньої Спарти з її контролем    та змінністю осіб, що контролюють владу.     

      Перед закінченням терміну своїх повноважень Президент Л. Кучма зрозумів всю небезпеку для життя країни в концентрації всієї влади в одних руках і разом з переважною більшістю Верховної Ради України, Главою його Канцелярії В. Медведчуком та Головою Верховної Ради В. Литвином «вжив» заходів до перетворення країни з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську республіку.

Зміни в Конституцію були внесені 8 грудня 2004 року законом № 2222-IV, які передбачили подальшу демократизацію країни з передачею частини повноважень Президента Парламенту. Зміни в Конституцію вводились в дію поступово – з 1 січня 2006 року. Безумовно, у Президента В. Ющенка було бажання  якомога довше утримувати «диктаторські повноваження», але він утримався від спокуси зламати Конституційну реформу і скасувати закон  № 2222-IV з допомогою Конституційного Суду України.

Після Вашої перемоги на президентських виборах, Ви отримали від Українського Народу звужені політ-реформні повноваження.

Характерно, що в 2007 році Ви заявили: «Не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість політичних сил відмовилась у 2004 році. Це  нереально. Спробу скасувати політреформу більша частина суспільства розцінить як повернення до епохи тоталітаризму і ніколи не дозволить піти на це».

За зміненою Конституцією країна жила з 2006 року, за нею обирались два склади  Верхової Ради, один Президент і чотири Прем’єр-Міністри.

252 народних депутатів із числа регіоналів, представників Блоку В. Литвина та так званих «тушок», які вийшли зі складу БЮТ та НУНС, направили в Конституційний Суд подання  з проханням визнати закон № 2222-IV неконституційним у зв’язку з порушенням процедури його прийняття на тій підставі, що текст закону, схвалений Конституційним Судом після першого читання в Верховній Раді, зазнав ряд змін перед остаточним прийняттям.

Зазначу, що ці так звані «зміни»  були абсолютно не суттєвими.

Слід зауважити, що так званий закон № 2222-IV став «тілом» Конституції, її частиною, за якою в Україні здійснювалася організація державної влади, зокрема, формувався Уряд, приймались закони, реалізовувалися повноваження Президента України, призначались і проводились вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, що Конституцією зі змінами 2004 року користувалися  Конституційний Суд та інші суди.

Своїм рішенням від 30 вересня 2010 року № 20 рп/2010 Суд визнав неконституційність прийняття закону про внесення змін і доповнень до Конституції 2004 року, тобто частину діючої Конституції, явно перевищивши свої повноваження. У відповідності до частини 2 статті 147 Конституції він має право лише «вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України  і дає офіційне тлумачення Конституції України та Законів України».

Конституційний Суд України, зробивши висновок про «відновлення попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222-IV, змінив існуючий устрій влади в державі, перебрав на себе повноваження установчої влади в державі, що суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Будь - які рішення щодо Конституції України  повноважна приймати виключно Верховна Рада України, в тому числі маючи право поновити раніше діючі норми чи прийняти нові.

Таким чином, вдруге після 2005 року, в Україні здійснено антиконституційний переворот, за який поки що ніхто не поніс покарання.

Я стверджую, що тільки відсутність політичної волі, низької правової культури та впевненість у відсутності покарання за порушення Конституції привели до можливості безкарного здійснення конституційного перевороту.

В 1996 році, при прийнятті Конституції, я, намагаючись захистити від знищення Одеську обласну лікарню № 2, став автором положення статті 49 Конституції , згідно з якою існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Довгий час на основі цієї норми Конституції вдавалось відстоювати існування всіх лікувальних установ, аж доки Верховна Рада України минулого 6-го скликання не прийняла так звану «медичну реформу», внаслідок якої в антиконституційний спосіб відбулась «оптимізація» - тобто закриття 300 лікувальних закладів.

Інший приклад ігнорування Конституції України також стосується норми, яка мені є надзвичаайно близькою, оскільки саме я запропонував прийняти її Верховній Раді України в 1996 році.

21 квітня 2010 року, в результаті закритих переговорів з російською стороною, Ви підписали Угоду про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до якої термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму продовжено щонайменше до 2042 року.

Дана Угода грубо порушує частину 7 статті 17 Конституції України «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Ця норма має імперативний характер і не може ставитись під сумнів ні Президентом, ні депутатами та носить загальнообов’язковий характер.

Очевидно, тим, хто не сприймає Україну як суверенну і незалежну державу, хотілось принизити Україну, як і весь Народ, датою підписання Угоди, яка дивним чином співпала з днем народження Гітлера в переддень дня народження Леніна. 

Виконуючи волю Українського Народу, Верховна Рада України передбачила, що «захист сувернітету і територіальної цілісності  України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, всього Українського Народу» і, враховуючи багатостраждальну історію Українського Народу та Європи, визначила гарантією цього ч. 7 статті 17 Конституції України. Ця норма є нормою прямої дії на підставі частини 3 статті 8 Конституції України, статті, яка стверджує і гарантує визнання і функціонування в Україні принципу верховенства права. Приймаючи норму, що гарантує недопущення розташування військових іноземних баз, Парламент, з урахуванням специфіки утворення, становлення і функціонування незалежної України, розуміючи, що одномоментно неможливо її реалізувати з технічних причин через присутність на території  України великого військового  угрупування, передбачив пунктом 14 останнього XV розділу Конституції України «Перехідні положення», що «Використання існуючих віськових баз на території  України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах  оренди в порядку, встановленому міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

З цього випливає, що Конституція передбачає виключно тимчасове перебування іноземних військових формувань, а також оренду як обов’язковий елемент міжнародних договорів.

Незважаючи на це, до цього часу, з моменту укладення угоди, не існує договорів оренди на понад 4500 об’єктів, які займає Чорноморський флот Російської Федерації включно з двома аеродромами.

В останні 3 роки на гарантовані Конституцією права громадян відбувається наступ з боку Уряду, нездатного забезпечити гарантований законом захист рівня соціального і пенсійного забезпечення.

На захист  Уряду, а не громадян України все більше почав ставати Конституційний Суд, перекручуючи Конституцію таким чином під «можливості» Уряду.

25 січня 2012 року Конституційним Судом України, який практично перестав розглядати справи в пленарному відкритому режимі, опубліковано рішення № 3-рп/2012 по справі № 31-11/2012.

В цьому рішенні Суд вирішив, що Кабінет Міністрів України  регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок  коштів Державного бюджету України , відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до п. 6 ч.1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються «основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки». Тобто повноваження щодо затвердження розмірів соціальних виплат  та порядку застосування норм законів належить до законодавчих повноважень Парламенту, а тому, надаючи Уряду України право визначати порядок застосування норм Законів в межах прийнятих ним  нормативно-правових актів та визначати розміри соціальних виплат, він  фактично наділяється правом зміни норм законів України, тобто відбувається делегування Парламентом законодавчої функції Кабінету Міністрів України.

Однак,  із змісту рішення Конституційного Суду випливає, що підзаконні акти Кабінету Міністрів України матимуть вищу юридичну силу ніж закони, які приймаються Парламентом, що не відповідає не лише нормам Основного закону держави, а й суперечить основоположним принципам та засадам права.

Так за рішеннями Уряду, який «кришується» Конституційним Судом України знижується рівень захисту громадян, грубо порушуються вимоги ч. 3 статті 22 Конституції України, де чітко зафіксовано: «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Завдяки таким «рішенням» Конституційного Суду в останні роки суттєво знизився рівень соціального захисту осіб, на яких розповсюджується дія законів «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний захист дітей війни» тощо.

Варто зазначити, що перше десятиріччя після свого створення Конституційний Суд стояв жорстко на захисті конституційних прав громадян.

Так, у рішенні Конституційного Суду України № 6 рп/2007 і в попередніх рішеннях при розгляді питань щодо конституційності окремих положень закону про Державний бюджет Конституційний Суд закладав висхідний принцип – рівень соціальної забезпеченості, який раніше був встановлений для громадян України, не може бути обмеженим.

Незважаючи на вказані положення Конституції, Конституційний за назвою Суд, не виконуючи попередньо винесені ним рішення, порушуючи при цьому ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129, ст. 153 Конституції України, постановив рішення від 26.01.2012 року по справі № 1-11/2012, яким задекларував прерогативу застосування підзаконних нормативно-правових актів над законами, можливість зменшення соціальних гарантій, чим фактично змінив форму організації державної влади України, з правової, соціальної на державу, правова природа якої є незрозумілою.

То хіба треба змінювати Конституцію, щоб люди  відчували, що вони живуть в  демократичній, соціальній, правовій державі?

Очевидна інша відповідь! Ні!!!

Конституцію треба шанувати і поважати, встановити її Диктатуру.

З повагою та з побажаннями щастя, добра, процвітання

всьому Українському Народу

щиро, Юрій КАРМАЗІН,   

народний депутат України                                                      

          2, 3, 4, 6 скликань,  

         Заслужений юрист України,

         Голова Партії захисників Вітчизни