Та боїться удару від своїх
Призначення на посаду голови Конституційного суду В. Овчаренка є свідченням
логічного завершення процесу концентрації центральних важелів судової влади у
руках “навколосімейних”, тобто наближених до головної політичної
родини держави.
В. Овчаренко у цьому контексті є надзвичайно цікавою фігурою. Він не просто
був суддею у Єнакієвому (“малій
батьківщині” діючого
президента), але й дуже давно та тісно з ним пов'язаний, ще беручи участь у
залагоджені темних
питань з минулого В. Януковича.
Це означає дуже і дуже багато. Загалом, за останні 3 роки країна звикла до
навали “донецьких” на усі більш-менш значимі пости у
центральних органах української влади. Таким чином вирішувалися кілька завдань:
1) влада скріплювала себе, переміщуючи вірних собі осіб на відповідні пости; 2)
талановиті донецькі родини насолоджувалася наслідками власної перемоги та
одержували справедливу (на їх думку) відплату за усі попередні зусилля; 3) посилюючи
власний клан, послаблювали усі інші.
Але останнім часом ми спостерігаємо виразну зміну “тренду” у комплектуванні, що виражається у переході від просто “донецьких”, до “сімейних”. Тобто людей, що не
просто є земляками президента, але людьми, яким він може 100% довіряти або
особисто, або через сина. Людей, яких пов’язують із ним не просто бізнесові або
політичні стосунки, а особисті, які, на думку президентської сім’ї, є перевіреними та абсолютно вірними
кадрами.
Даний процес досить виразно проявився ще під час формування останнього
складу Кабінету Міністрів, коли єдиною “білою вороною” залишився
колишній/нинішній прем’єр, котрого із невідомих причин не наважилися змінювати.
Очевидно, у цьому своє значення мало і перетворення прем’єр-міністра у нашій
державі на камуфляжну фігуру, яка повністю позбавлена реальних повноважень. В
такій ролі краще було тримати Миколу Яновича, як потенційного цапа-відбувайла. Однак
до нього одразу ж “приставили” міністра Кабміну О. Лукаш, котрій
повністю підпорядкували кабмінівський апарат, а на усі ключові пости розставили
людей родини президента: Арбузова, Колобова, Захарченка та Клименка. Саме у їх руках
опинилися найбільш значимі для утримання влади питання: грошей та сили.
У подальшому цей процес лише набуває подальшого розвитку, і останні кадрові
призначення лише підтверджують цю тенденцію. Щоправда, останнім часом
призначають більше людей, особисто пов’язаних із самим президентом, а не з його
сином. Зокрема, вірний соратник по більш ніж десятилітній роботі з В. Януковичем
на різних постах О. Лавринович очолює Вищу раду юстиції. Орган, що відіграє
важливу роль у формуванні та функціонуванні судів. Президент призначає свого
наглядача над суддями. Його заміщає у Мінюсті О. Лукаш – людина, що зобов’язана
своїй кар’єрі відданості, яку вона показала, захищаючи В. Януковича у суді 2004
року, коли всі інші його залишили. Очевидно, президент про це не забув, а тому
тримає її завжди у своїй команді. Не менш відомий по послідовному захисту
інтересів президента у ЦВК у різні періоди М. Охендовський очолює даний орган.
Що об’єднує усіх цих людей? Вони усім, абсолютно усім зобов’язані особисто
президенту В. Януковичу. Ні з ким, окрім нього із впливових політичних фігур не
пов’язані, не відіграють, не можуть відігравати жодної самостійної політичної
ролі. Вони – ніхто, що стали кимось лише милостю царя. Малюти Скуратови та Меншикови
діючого “царя”. Не буде його при владі – не буде при
владі і їх (навіть і близько), та й можуть зробити крайніми у “злочинах режиму” (така доля часто спіткає політичних пішаків),
тому вони, очевидно за розрахунками, мають захищати саме персонально Януковича,
а не ПР, олігархів, донецьких і т.д. Це важливо.
Ну і новий голова КС. Не просто земляк В. Януковича, але людина, долучена
до його найутаємниченіших особистих питань. Очевидно, що поки В. Янукович –
президент, то ніхто не питатиме в нього про долю зниклих кримінальних справ із
минулого. А коли він вже не буде президентом? Спитають, обов’язково спитають.
Хоча б заради того, аби показати свою
відданість закону. Тому, очевидно, лише члени родини президента можуть бути зацікавлені
більше у збереженні його при владі. Очевидно, таку людину можуть поставити керівником
КС зовсім невипадково. Він – остання барикада, останній аргумент, котрий має
зберегти владу для персонально Януковича за будь-яких обставин.
Схоже, ми маємо справу із проявами страшенного страху “родини” за своє майбутнє, що виражається у суцільній недовірі
до всіх і кожного, очікуванні того, що удар можуть нанести у спину у будь-який
момент.
Пам’ятаючи 2004 рік, вони розуміють, що “свої” можуть “злити” у будь-який момент. А тому влаштовують систему запобіжних
заходів, будучи довкола себе стіну із людей, які мають зубами гризтися за те,
аби В. Янукович залишався президентом.
Очевидно, побоювання є небезпідставними. Олігархічний консенсус, щодо
заміни В. Януковича на іншу, менш дратуючу фігуру, яку можна знайти у будь-який
момент, не видається вже настільки неймовірним. Тому все це перетворюється у
загальну гру “на понтах”, у якій кожен прагне продемонструвати
свої сильні позиції.
Схоже, що опудало С. Курченко, що настільки показово скуповує все підряд (від
банків до ЗМІ) має показати, що родина – сильна як ніколи, що змагатися з нею –
марна справа, що альтернативи діючому президенту немає.
Але одночасно замикання правлячої еліти у родинному колі президента
свідчать, що більше йому опертися ні на кого, що він сам – колос на глиняних
ногах, який балансує над прірвою. Консенсус правлячого класу зробив його
президентом 2010 року (як найменш небезпечного ы найбільш керованого), він же
може його і замінити, коли це буде потрібно. Не явно, а експлуатуючи протестні
настрої мас, які останнім часом наростають у геометричній прогресії. Чим
сучасні штурми міліції не знак для президента та не репетиція майбутньої
боротьби за перші пости? Народ привчають, тренують штурмувати та протестувати.
Впевнений, це не мине просто так, і розумію це, очевидно, не тільки я.
Про це можна міркувати довго, але одне можна стверджувати впевнено: останні
кадрові призначення – вияв страху та невпевненості президентської родини у
своєму майбутньому.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.