Казус Мельника як прояв бойових дій місцевого значення

Деякі міркування щодо подій, за якими зараз спостерігає уся країна

Ситуація із затриманням/відпущенням під домашній арешт/втечею ректора Ірпінської податкової академії П. Мельника привернула увагу українського загалу. Очевидно, не тільки через питання самого злочину (на жаль, хабарництвом у нас когось здивувати досить важко), скільки через персону самого фігуранта та його зв’язки із правлячою в Україні кастою.

А вони – більш ніж цікаві.

Петро Мельник – людина, що стояла біля витоків Партії регіонів ще тоді, коли дана структура була молодим та маловідомим для загалу проектом та улюбленою іграшкою М. Азарова – творця нинішньої податкової системи, структури та очільника безпосередньо самої податкової. Не дивно, що сама партія на перших етапах була сповнена людей, близьких до податкових структур, а тому у ній знайшлося не останнє місце і для ректора податкової академії.

З цього часу П. Мельник вірно служив партії. І як багаторічний очільник обласної партійної організації, і як народний депутат-регіонал. Звісно, у партійних структурах він був людиною, у першу чергу, Азарова, хоча до певного часу це не було настільки критичним питанням.

Але так сталося, що поступово П. Мельник почав здавати позиції. Спершу його відсторонили від керівництва партійною організацією, згодом йому не знайшлося місця у партійному списку. І вже тепер, затримання із хабаром та втеча з-під арешту ставлять перспективи його подальшої участі у партійно-політичному житті під велике питання. Цікаво, що все це відбувалося паралельно із тим, як здавав позиції його шеф та покровитель – маркшейдер-профі та кустар-економіст М. Азаров.

І от тепер фінал…

Цікаво, що джерелом інформації про затримання ректора за хабарництво виступила прес-служба Міністерства доходів і зборів. Тобто “свої”? Чи, можливо, вже чужі?

Спробуємо із цим розібратися.

Дана ситуація може мати кілька відповідей.

Перша – фантастична. У країні справді розпочалася боротьба із корупцією у всіх її проявах. І, звісно, першими потрапили на гачок сміливих та непідкупних правоохоронців представники партії влади, що має свідчити про перемогу справедливості у нашій країні.

Дана версія є абсолютно фантастична. Країна, в якій співробітника ДАІ, хабарництво якого зафіксована на відео, можуть виправдати у суді із мотивацією, що хабар просто сам впав йому в руки, і поновити його на службі. Країна, в якій можуть звільнити від будь-якого покарання людину, що зізналася у відвертому бандитизмі та зумисному жорстокому вбивстві. Хтось вірить, що тут справді є не те що боротьба з корупцією, а створення її видимості?

Приміром, десь у Росії чи Білорусі справді могли б розміняти якусь малозначиму фігуру, аби продемонструвати громадянам торжество порядку та всесилля царя. Але у нас це все абсолютно нікого не цікавить, і навіть найгучніша останнім часом історія із Врадіївки не завершилася жодними скільки-небудь значимими проявами покарання злочинців. Навіть у цій ситуації ніхто не намагається зробити вал показових відставок та “посадок”. Що вже казати про інших? Українській владі просто байдужа думка власної громадськості. Набагато більше, ніж вона байдужа для іранських аятол, китайських секретарів чи африканських президентів-людожерів. І не треба себе тішити, що справа Мельника виникла для того, аби потішити громадськість. Думка громадськості у нас нікого не цікавить, у чому, до речі, основна вина самої громадськості, але це вже зовсім інше питання.

Впевнений, що якщо б і справді питання полягало у якомусь хабарництві, то ректор був би спокійним та витриманим, адже був би впевнений у тому, що він зрештою відкупиться.

Але ми побачили те, що П. Мельник справді злякався. А тому розігрував небаченого масштабу виставу, за яку міг би цілком розраховувати на одержання театральної премії світового масштабу.

Друга версія є більш реалістичною. Після того, як було проведено серйозний грабунок країни, після того, як частина тих, хто грабувала країну, пограбувала іншу частину тих, хто займався грабунком, настав час переділу здобичі і взаємного грабунку у межах зграї.

Це, звісно, більше схоже на правду. Хоча навряд сама персона Мельника у цьому контексті є показною та такою, що має цікавити тих, хто і так вже підім’яв під себе половину країни.

Тому, очевидно, це не може бути лише питання розкуркулення.

Варто повернутися на початок нашої історії та згадати про зв’язки П. Мельника та М.Азарова. Тож не дивно, що після того, як П. Мельник був затриманий та відпущений під домашній арешт, із відпустки раптово вийшов сам прем’єр-міністр. Начебто із питань жнив та іншої поточної роботи, але якось випадково все це співпало із дуже дивною втечею П. Мельника.

Із самою втечею ситуація взагалі виглядає якимось дивовижним цирком. Начебто настільки важливому фігуранту видали якійсь бракований браслет для спостереження за ним. Зекономили на працюючій моделі? Начебто ті, хто мали контролювати ситуацію, халатно поставилися до виконання своїх обов’язків, і зреагували на сигнал запізно. Не будемо забувати, що втік той, хто ще начебто недавно був у надзвичайно тяжкому стані здров’я і т.д.

Ніхто у подібні збіги вірити не може. Хоча, звісно, може, але для цього він має повірити також у відьом, чаклунів вуду та марсіан, які своїм випроміненням перетворили усю правоохоронну систему Київщинини купу клоунів.

Виглядає ситуація так, що ректора-податківця просто негласно відпустили. А швидше, навіть порекомендували зникнути на деякий час.

І все це у чергове показало нам усім ті процеси, які зараз розгортаються на владному Олімпі України.

Спробуємо реконструювати їх на основі зазначених вище обставин.

Затримання Мельника – це явно удар “сімейних” по Азарову, якого вже всі як політика давно поховали, але якого чомусь президент поки не поспішає відправляти на політичну пенсію. Справа Мельника – це, по-перше, вибиття останніх партійних важелів із рук старіючого маркшейдера, а по-друге – збір компромату проти нього особисто, що могло б відбутися, якби Мельник заговорив. Очевидно, дехто дуже сильно поспішав завершити процес із призначенням у головні урядовці С. Арбузова.

Вихід Азарова із відпустки, циркова втеча П. Мельника – це, очевидно, прояв компромісу, якого досягли у межах правлячої групи. “Відмазати” свою креатуру прем’єр не зміг, а тому був змушений погодитись на те, що той просто зникне. Зникне, а, отже, і дуже неприємного для нього судового процесу не буде. Сам ректор, фактично, виміняв особисту свободу та можливість порятунку частини активів через переоформлення на рідних, на своє усунення із політики та на деякий час із публічного життя.

Гра, фактично, завершилася у нічию із тактичною перемогою “сім’ї”. Азаров виграв трохи часу, хоча, очевидно, і сам розуміє, що у політиці йому залишилося не так довго часу.

Для усіх інших це має бути свідченням продовження переділу владу та інших ресурсів із їх концентрацією у одному центрі. Мельник став черговим персонажем, що доклав руку до перемоги Януковича у 2010 році, яким останній “віддячив” по повній програмі. Черговим, але, очевидно, не останнім.

Загострення суперечностей у рамках правлячого класу стає все більш очевидною. Має воно цілком виразні причини, пов’язані із загальною кризовістю економіки країни. Навіть офіційні цифри свідчать про її невтішний стан. Тому доводиться трусити усіх підряд, а також усувати інші клани від доступу до магістральних труб, що ведуть у головне державне корито, свиней поруч із яким вже стає забагато.

Вищеназвані процеси можуть мати певні наслідки по мірі наближення до 2015 року, адже нинішнє президентство В. Януковича стало результатом, у першу чергу, компромісу правлячого класу на всіх місцях, для кого він видався 2010 року найбільш зручною фігурою, але тепер баланс правлячого класу виглядає явно порушеним, і справа Мельника – це лише невелика вершина цього колосального айсбергу.