Врадіївка. Після

Серпнева політична мертвота спровокувала мене на поїздку до опальної степової Врадіївки.

Сів за кермо і погнав. Навігатор вибрав найкоротшу дорогу з Миколаєва. Дорога була такою, що  весь час думав - посадити б Януковича, Азарова та Арбузова у  колишній колгоспний "УАЗ"ик, прив’язати (пасками бепеки!) і  кілька днів повозити  Україною…  і повторювати слова Яновича: 90 процентов дорог  відрємонтіровано.

Про врадієвську трагедію та бунт  журналістами сказано стільки, що я й не думав щось додавати. Мене вело інше:  як живе Врадіївка після   революційних потрясінь, зрештою, після поразки в поході на Київ, який зустрів їх не як  одважних бунтарів, а як  прихожан чи туристів?  Поставив собі ще одне завдання:  так, майже місяць довкола  цього невеличкого (8 тисяч мешканців)  село-містечка стояв великий політичний шарварок, а зараз  про нього забули депутати, журналісти, перевіряльники з МВС, бо он в Арбузинці (так називався цей райцентр Миколаївщини задовго до народження першого віце-прем'єра)  знову п'яний начальник районного ДАІ збив службовою машиною дитину, яка не відомо ще чи виживе.

Отже, якщо Врадіївка заходить в зону забуття, то  наступає час   міліції зводити рахунки з  бунтарями. Способів безліч. Своїм приїздом я хотів дати зрозуміти місцевій владі, що  ми не дозволимо їй зводити рахунки  із повстанцями, а врадіївцям - що  ми не забули про них.

Що ж я побачив, почув, відчув і зрозумів.

Перше. Скільки було  наговорено на всіх владних рівнях про  глибоку переатестацію, а то й про повне розформування райвідділу міліції. Я зустрічався і з новим (тимчасовим) керівництвом міліції  району  (С. Ліпатов), з представниками  місцевої влади (І.Сало) з  міліціонерами, які добровільно пішли з міліції. Моя інформація  є  достовірною.  

Як проводилася переатестація? З Миколаєва приїхали  члени старої колегії облуправління МВС, запросили трьох лояльних до міліції місцевих чиновників і  за   щільно зачиненими  дверима, швиденько "переатестували"   майже шість десятків  носіїв погонів. Все закінчилося покаранням… лише одного міліціонера. Відрапортували про 4-х. Я виявив, що троє ще до  трагічної події з Іриною Крашковою  написали рапорти про добровільне звільнення, але   керівництво    вчасно не розглянуло   ці заяви, і  їхнє недавнє звільнення  включили в кількість покараних.  Врадіївці стверджують, що майже на п'ятдесят  місцевих міліціонерів, яких  добре знають, вони подавали скарги на зловживання владою, хабарництво, пиятику.

 Ніхто не зміг мені пояснити, які запитання ставили атестованим, як їх перевіряли на моральність, якою була методика,  хто  персонально взяв на себе відповідальність за оцінку придатності людини до правоохоронної діяльності після того, що сталося. В облуправлінні мені не  відповіли на жодне питання. Мовляв пишіть офіційні запити. Та відповіді я вже знаю.  Щойно до Миколаєва привезли нового начальника обласної міліції. З трьох разів  вгадайте звідки. Правильно з Донецька. До речі  призначили  нового облпрокурора. Знаєте за які заслуги? Він у Генпрокуратурі  фабрикував   "газову справу"  Ю. Тимошенко.

Отаке "очищення" та "покращення" на Миколаївщині після трагічних подій ночі з 26 на 27 червня.  Приміщення райвідділу  швидко відремонтували, поміняли вікна й двері. Це – єдине, що змінилося.

Друге. Я з'ясував, що в ніч штурму райвідділу, міліціонерам на другому поверсі вже було видано автомати із бойовими набоями. Ще мить і  кулі полетіли б у  натовп. В останні секунди хтось із  старших офіцерів (мені не вдалося дізнатися прізвище) отямився і кровавої бійні  не сталося.

Третє. Прямих   погроз, відвертої помсти  учасникам  стихійного  повстання та ходи "на Київ" я не виявив. Одначе  вже використовуються  прихованіші методи.  Скажімо, учасниця подій і походу  М. Домбровська відчула це не на собі, а на своїй   дочці, яку ввечері перестріли  троє незнайомих гевалів, і вона ледве  вихопилася з їхніх лабет.   Учасників бунту часто викликають до  міліції (без повісток) нібито не з цього приводу, а якихось давніх, а то й вигаданих   "правопорушень".  Отож, все лише розпочинається. Адже ті, хто калічив фізично і морально  місцевий простолюд, вибиваючи з нього  псевдосвідчення проти себе, залишилися "при погонах",  успішно  пройшовши переатестацію, про яку ви вже знаєте.

Спілкуючись із багатьма людьми, я переконався: всю  Врадіївку вже  не залякати. Розчарувавшись у  політиках, киянах та жителях тих міст, містечок і сіл, через які   проходили, не відчувши  активної підтримки,  вони  не втратили віру в  завтрашній день, у себе, в своїх дітей і внуків та в самих себе.  Утворився  неформальний опозиційний актив із своїм громадським  лідером  Анатолієм  Бурлаком.

Ще буде  суд над виродками. Будемо разом домагатися, щоб він   відбувався саме тут, у Врадіївці. І щоб його не закрили від  преси та врадіївців. Але чи здатна ця влада судити саму себе?

 Четверте.  Мати Ірини  Крашкової зустріла мене у своєму убогому дворі не ворожо, але   дуже насторожено.  Допомогло те, що тут  була і  впізнала  мене "з телевізора" її сусідка, яка торгує свічками та  іконками у місцевій церкві. Тому Марія через якийсь час "опустила бар'єр"  між нами.

Ірина вже виписалася з Миколаївської обллікарні.  Ще болить і паморочиться голова, приймає ліки. Над верхньою губою, яку пришивали, так і залишився шрам. На все життя.  Дома її не було. Із синком, швидше всього,  була в  котрогось із братів чи  сестер, їх всього п'ятеро. Однак мама сказала, що Ірина  поїхала з  хлопчиком, щоб купити  шкільний одяг. Чесно кажучи я й не хотів, боявся зустрічатися з Іриною. Все  ще надто криваве для неї,  пекуче. Отож, навіть поталанило.

Марія ледве ходить,  опухли ноги, 14 років, як помер чоловік. Ірина з сином живуть ось у цій же хаті, куди мене  через якийсь час  нашої розмови   запросила   мама. Я дуже хотів побачити  ту   ікону, про яку вона мені  розповідала  крізь сльози.

На столі тісної кімнатинки стояла  простенька (такі продаються на  сільських базарах),  ікона   Пресвятої Богородиці "Всіх скорботних радість".  

Того червневого вечора,  Ірина замкнула магазин, у якому торгувала, швиденько з'їла  свіжого огірка із хлібом і побігла до своєї подружки, сказавши, що  незабаром  повернеться.

-Після  дванадцятої я не знаходила собі місця. Товклося серце, мною трясло. Тоді я впала на коліна перед  цією  Божою Матір'ю і до ранку благала її, щоб вона  берегла мою дочку, щоб зберегла живою. Тільки сам Бог і сама Божа Матір зберегли Ірине життя.  Вони ж думали, що вже вбили її.  Вона справді вже була на тому світі. То поїхали. А на Іру впала роса. Божа. Вона й  ожила. І почала просити Бога на поміч.   Божа Матір їй підказала, щоб з останніх сил відповзала з цього місця в ліску.   І повзла, повзла. А тут  чує, що вони повернулися перевірити, чи справді мертва.І стали споритись чи це те саме місце. І пішли в іншу сторону.  Стало світати, Ірина доповзла до крайнього  сільського дому. І так вижила.  Бог і  його Пресвятая Матір  завернули Іру з того світу.

Марія  із сусідкою попросили мене, щоб повезти Ірину  на прощу до Почаївської чи до Києво-Печерської  святині. Якщо вона  вже готова і  захоче цього. Я пообіцяв їм  це.

П'яте. Жодна людина з якими спілкувався  на вулицях, на базарі не сказала про Ірину Крашкову  холодного слова. Дуже красива. Чесна.  Завжди приязна. Весела. Чоловіки заходили до неї в магазинчик, щоб подивитися, але не липли, бо знали, що відшиє.

Я подумав, що саме за це і  помстилися Ірині  ті троє  звірюк.