Громадськість Києва вшанувала Михайла Грушевського, натомість влада - забула

Сумно, що день народження відомого керівника української держави, визначного історика, науковця і публіциста Михайла Грушевського сьогодні вшановує лише громадськість, а не влада...

Сьогодні, 29 вересня, ми разом з Андрієм Павловським, Олександром Федоренком та громадськістю вшанували 147-му річницю з дня народження видатного українця. Зокрема, поклали квіти до пам’ятника Михайлу Грушевському, а також відвідали його могилу на Байковому кладовищі. 

Михайло Грушевський як історик і вчений - беззаперечний авторитет,  який не потребує підтвердження статусу. Його політична діяльність є дуже повчальною, особливо з огляду на сьогодення. Як відомо, М. Грушевський після проголошення Української народної республіки до останньої хвилини сподівався на те, щоб сформувати демократичні «братерські» відносини між Україною та Росією. І лише після того, як більшовицькі війська на чолі з Муравйовим почали бомбити Київ, зокрема, і будинок, де жила сім’я Грушевського, він зрозумів, що тільки українцям потрібна власна самостійність і незалежність. А її сусіди дбають лише  про свої національні інтереси.

Так, зокрема, в статті «Очищення вогнем» Михайло Грушевський написав: «Для неї завдання цього походу – «бити хахлів», що після 250-літнього поневолення наважилися підняти голови й скинути з себе московську кормигу. Інтелігентніші провідники більшовиків не виявляють так щиро справжніх національних мотивів, але з їхньої тактики виступає так само чітко це завдання: повернути назад в московську службу збунтованих українських підданих, а для того винищити культурі центри України, інтелігентські сили українські. Українців ловлять, заарештовують, розстрілюють тільки за те, що вони українці».

Тому сьогодні, вшановуючи день народження одного з найвизначніших вчених, науковців і державних діячів України Михайла Грушевського, мусимо пам’ятати уроки минулого і не попастися в пастку традиційної української ілюзії про те, що російські демократи одночасно вболівають і за Росію, і за Україну. Очевидно, за Україну мусимо вболівати ми самі - самі будувати її незалежність, захищати її свободу та національні інтереси.