Власник сторінки
Центр дослідження суспільства, соціолог
Поки засоби масової інофрмації розповідають нам про політичні та ідеоогічні війни, люди штурмують офіси, захоплюють приміщення, перекривають дороги, голодують і страйкують за право на достойне життя.
Но, хочется кушать, господа…
К сожалению, так устроена физиология человеческая. (Тетяна Гуменюк,
бортпровідниця компанії «Аеросвіт», працівники якої 12
березня штурмували офіс компанії, вимагаючи виплатити заборгованість та
припинити незаконні звільнення)
За січень-вересень 2013 року
в Україні відбулося 290 протестів на захист прав найманих працівників. Тобто,
як показує моніторинг протестів,
репресій і поступок Центру дослідження суспільства, питання прав найманих
працівників піднімалося фактично на кожній десятій акції протесту. Сколько же это будет
продолжаться? Такое впечатление, что у нас, у заводчан,
клеймо на лбу: ослы и лохи. (Світлана Димко, працівниця суднобудівного
заводу ім. 61 комунара в м. Миколаїв, працівники якого
16 липня вкотре протестували
проти кількарічної заборгованості)
Статистика свідчить, що станом
на 2011 рік в Україні було більше 12 мільйонів найманих працівників – це маже
60% усіх зайнятих громадян. Тобто 12 мільйонів українців займають таку
структурну нішу в соціумі, яка мала б робити для них актуальними проблеми
найманої праці. Для 12 мільйонів українців має значення чи відпускають їх на
обідню перерву і чи працює опалення у приміщеннях, де вони проводять свій
робочий час. Для них є актуальними питання стабільності роботи, загрози
звільнення чи перспективи закриття компанії, в якій вони працюють. І вже точно
для 12 мільйонів українців має значення чи вчасно і чи в повній мірі виплачують
їм зароблені гроші. У мене вже доросла онучка, якій мені хочеться щось купити, а грошей зовсім
немає…
Наразі у місті збираються
святкувати День Незалежності, але я не почуваюся незалежною. Я залежна від
міськради. Їм краще купити туї замість того, щоб виплатити зарплату.
(Колишній головний бухгалтер
газети міської ради «Тернопіль вечірній» Людмила Марчак, яка оголосила
голодування 23 серпня в знак протесту проти 36 тис. грн. заборгованої
зарплати)
Якщо людина працювала певний
час і не отримала а свою роботу гроші, то це є порушенням Конституції, низки
законів та міжнародних договорів. І таке порушення ставить під загрозу побут,
право на достойне життя і навіть виживання найманих працівників в Україні.
Нас просят войти в
положение, и мы всё прекрасно понимаем.
Но
у меня заболел ребенок, на что я буду лечить его? Некоторым мамам даже за
детсад нечем заплатить. (Юлія, швачка ПАТ «Швея» в
м. Краматорськ Донецької області, працівниці якого
11
квітня протестували проти двомісячної заборгованості із зарплати)
Тим не менше, інформація про
протести найманих працівників дуже рідко потрапляє в мейнстрімні медіа, чого не
скажеш про політичні протистояння. Чого не скажеш про ідеологічні війни, такі
як протести довкола мовного питання чи довкола відзначення 9 травня. Не
оминають увагою ЗМІ і резонансні справи порушення громадянських прав та
протести довкола них – такі як цьогорічний Врадіївський протест. І навіть соціально-економічні
питання, які виносяться на громадське обговорення на хвилі їх скандальності чи
політизованості, привертають увагу мейнстрімних медіа. Наприклад, протести
довкола видобутку сланцевого газу чи незаконного будівництва у різних містах
країни.
Деякий час тому у мене
померла мама. Скажіть будь ласка, мамі
треба було чекати до того часу поки ви не виплатите зарплату, щоб її поховали? (Працівник
«Мукачівводоканал» у м. Мукачеве Закарпатської області, працівники якого страйкували 26 лютого проти
заборгованості)
Здається, що шанс бути
почутими у медійному просторі наймані працівники отримують лише у тих випадках,
коли власник має гучне ім’я чи гучні зв’язки (як було з виступами робітників
«Аеросвіту» і працівниками Ахметовської шахти «Червоний партизан») і коли вони
вдаються до радикальних методів протесту (як було з захопленням кабінету
директора працівниками шахти «Червоний Партизан» чи з авторами наступної
цитати).
Наша позиция - мы не уйдем
без своей зарплаты отсюда.
Или нас
вынесет скорая, или работники милиции. (Будівельник «Національної
будівельної компанії», працівники якої
1
березня оголосили голодування у Київській міськадміністрації, вимагаючи
виплатити 400 тис. заборгованості)
Ще один варіант прориву
найманих працівників у публічний простір – це у разі, коли до протесту
долучається котрась із провідних політичних сил. Останнє, варто сказати,
відбувається рідко. Наприклад, у 2012 році політики чи партії приймали участь лише в
14% протестів на захист прав найманих працівників (більш, ніж удвічі рідше,
ніж у протестах загалом – 35%). Зазвичай, політики різних рівнів обмежуються
обіцянками щодо свого посиленого втручання для вирішення проблем найманих
працівників. Почекайте.
З якими лишень портфелями до нас не
приїздили! Всі приїздять, говорять впевнено. Мовляв, все: мине три тижні -
і заплатимо. Через три тижні - поїхав до Києва. Все. Нема його. Той самий
Вілкул: кнопку йому виводили, він підривав, таке щастя! «Я зараз же займуся цим
питанням!». Раз - і все. В Київ. До побачення. Тепер інші приїздять і ті самі
обіцянки. (Євген Кірпіков,
метробудівник «Дніпрометробуду» в м. Дніпропетровськ, які
16 квітня протестували
проти двохмільйонної заборгованості)
Питання, через яке
найчастіше протестують наймані працівники – у 42% випадків – це питання виплати
заборгованості із заробітної платні. Не дивно, адже станом на 1
жовтня поточного року українським громадянам за їх роботу не виплатили 1,02
мільярда гривень, при цьому з початку року сума боргу виросла на 14%. Деякі
люди чекають грошей роками. Нам постійно кажуть, що потрібно чекати. Дочекалися до того, що директор заводу повивозив
усе цінне устаткування. Що вони будуть інвентаризувати – стіни? Завод вже
практично не має майна, директор теж голий-босий, де вони візьмуть гроші щоб
повернути нам борги? (Колишня комірниця ТОВ ВКТ
«Арго» в м. Хотин Чернівецької області, працівники якого
19 березня протестували
проти кількамільйонного боргу із зарплат, які не отримують вже рік)
Насправді майже 57%
підприємств-боржників є економічно активними – тобто вони продовжують
працювати, ймовірно хтось продовжує отримувати прибуток, але це не люди, які
його створюють. І ті, хто вантажить зерно, не можуть купити хліба. Як в
переносному, так і в прямому значенні.
На элеваторе работают
матери-одиночки, здесь работаю семьи, в которых работают оба родителя,
им не за что купить еду, не за что кормить
детей. В наших магазинах больше не дают на «крестик» в долг. (Ірина, працівниця
Підгороднянського елеватора в смт. Підгородна Миколаївської області, працівники
якого
у липні оголосили страйк
проти двомісячної заборгованості)
Після страйку так і не
заплатили.
Люди йдуть на роботу, не
мають що із собою взяти поїсти. Раніше хоч хліб у магазині давали, тепер
такі борги у всіх, шо не пишуть на хрестик. Їмо, що на городі росте. (Юрій Миколайович, колишній
працівник «Черкасторфу» в селищі Ірдинь Черкаського району, працівники якого
2
вересня оголосили страйк проти 12 млн. грн. заборгованості)
Поки люди не бачать грошей і
повертаються до натурального господарства, власники підприємств і влада не
бачать їхніх проблем. Перші, які часто мають безпосередній або опосередкований
стосунок до влади, можуть вдаватися і до погроз, і до шантажу, щоб втихомирити
незадоволених працівників. І неможливо порахувати статистику випадків, коли ці
шантажі і погрози спрацювали. Можна лише припустити, що такі випадки далеко не
поодинокі – особливо на економічно активних підприємствах. Люди бояться
втратити роботу.
Як тільки приходить якась
перевірка, то керівництво каже, що в нас все гаразд. Але в нас не те, що не
виплачується вчасно зарплата, а ще й немає умов праці: не видається спецодяг, в
курятнику бігають воші. Людей не цінують.
Кажуть,
мовляв, завтра китайці за вас робитимуть, як ви не хочете. (Працівники птахофабрики
«Перше Травня» у с. Хутори Черкаського району, які
17
червня протестували проти трьохмісячної заборгованості)
Цікаво, що акції протесту, навіть
конфронтаційна робітнича тактика ігнорується не лише ЗМІ. Промовистим є той
факт, що Державна служба статистики звітує лише про ті страйки, які проведені
через офіційну процедуру. Тож не дивно, що у 2012 році вона не
зафіксувала жодного страйку, коли насправді їх було мінімум 42. Для довідки
– з січня по вересень цього року в Україні відбулося мінімум 33 страйки – 25 з
них стосувалися проблем найманої праці. Скільки з них «побачать» офіційні
статистики? Последней каплей стало то,
что
нам даже перестали обещать выплату,
троллейбусы пришли в полную негодность, наше депо превратилось в кладбище. Машины становятся, их разбирают на запчасти,
новые запчасти не покупаются вообще. (Лілія Зозун , водійка
тролейбусу «Алчевськпастранс» у м. Алчевськ Луганської області, працівники
якого
26 лютого оголосили страйк
через півторамільйонний борг із зарплатні)
Я використала пряму мову
людей, для яких вже впала остання крапля, щоб показати безпосередню реальність
і емоції тих, хто місяцями і роками не бачать своїх законно зароблених грошей. 400 слів прямої мови – це не так багато
інтернет-простору. Значно менше, ніж
заслуговують люди, які борються за свої права. І значно більше, ніж
заслуговують багато «резонансних» тем українського медійного простору.
У нас люди уже
умирать
стали, так и не дождавшись выплат. (Колишні працівники ТОВ
«ТНП» в Мелітополі Запорізької області, які
28
квітня перекрили вулицю, протестуючи проти невиплати зарплатні)
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.