Трохи про політичну відповідальність

Або деякі міркування про те, хто і що має робити

Найголовніша проблема України – відсутність традиції політичної відповідальності.

Пояснюю. Політики у більшості країн сучасного (і не тільки) світу – це безсоромні маніпулятори та пройдисвіти, що безпосередньо витікає із сутності політичного процесу. Вони брешуть, вигадують різні безглузді речі, шукають шлях облити один одного брудом аби випнутися на саму гору. Загалом, нічого дивного у цьому немає.

Єдина відмінність між КНДР та США полягає у тому, що у першому вождь розстрілює громадян, які йому не подобаються, а у другому громадяни мають шанс колись переобрати президента. Думаю, кожен президент у світі мріє побути хоч деякий час Кім Чен Ином, але не кожному випадає така нагода.

Тому у цьому політики принципово не відрізняються ніде. Принципово відрізняється ставлення до них суспільства. Там де суспільство жорстко контролює весь цей зоопарк, політики намагаються поводитися пристойно. Там, де не контролює, ситуація приблизно нагадує Україну. Себто купка пройдисвітів поводять себе так, наче вони – господарі життя. Без найменших докорів сумлінь крадуть, брешуть в очі, поводять себе як останні негідники на очах у всього суспільства, бо знають відповідальності для них не буде жодної.

Яскравий приклад – майбутня угода про асоціацію з ЄС, що ризикує стати примарним майбутнім вже найближчим часом.

Звісно, всі українські політки хочуть її підписати. Звісно, ніхто не хоче для цього нічого робити. Звісно, всі чекають, поки на них впаде манна небесна, і всі проблеми вирішаться самі собою. Звісно, всі обвинувачують у тому, що манна поки що не сиплеться з неба один одного. Все нормально та прогнозовано.

Ненормально інше.

За останні 3 роки у на створена “потужна вертикаль влади”. Принаймні, сама вертикаль про це стверджує. Гуру зі значками ПР стверджують, що президент особисто контролює все і вся. Вони ж доводять із телевізійних екранів, що Гарант веде світлом своєї мудрості Україну до світлого європейського майбутнього.

Влада (як, знову ж таки стверджує вона сама) монолітна як ніколи. Президент, прем’єр, що виступає “домашньою тваринкою президента”, більшість у парламенті, що складається із кімнатних рослин (кактусів і фікусів) президента. Конституційний суд, що все давно не конституційний, і вже давно – не суд. Рядові судді, міністри, глави адміністрацій, місцеві депутати, регулювальники на площах – всі вони репрезентують єдиний владний центр. Центр мудрості президента, що витікає із єдиного межигірського джерела.

Відповідно, те, що пов’язано із такою владою, автоматично означає не меншу відповідальність, оскільки у будь-якому нормальному суспільстві влада тісно взаємодіє із відповідальністю.

Тому різні виступи депутатів від ПР проте, що їм щось заважає виконати вимоги ЄС – це просто смішно та розраховано на недалеких від політики та здорового глузду людей.

Маєш владу? Зібрав її всю в своїх руках? Хочеш щось робити? То роби! Не робиш? Значить, не хочеш (лицемір), або не можеш (бовдур).

Мені, приміром, абсолютно все одно, що конкретно і хто буде робити. Будуть ухвалювати закони про звільнення когось. Або, можливо, пан Чечетов розфарбує своє обличчя у червоний колір та буде бігати біля вогнища із бубном, закликаючи духи ЄС. Чи, може, Віктор Федорович переконає Кокса та Кваснєвського прислухатися до себе, здійснивши рекордний стрибок через пеньки. Повторюю, мені це нецікаво. Цікавий лише результат. Результат – єдиний показник ефективності.

Обіцяли асоціацію з ЄС? То принесіть її Україні. У зворотному ви або: 1) брехуни; або 2) невігласи.

Це і називається відповідальність. Це коли не шукають винуватих, а роблять, не згадують попередників, а працюють, не шукають винуватих, а звітують про результати. І професіонали – це ті, хто і може прозвітувати про виконані справи, а не влаштовувати чергові плачі.

Робити і відповідати – обов’язок нормальної влади. Питати – обов’язок нормального громадянина. При чому, питати жорстко та принципово, адже ясно, що відповідальність міністра – вища за відповідальність двірника,а відповідальність президента – за відповідальність міністра. Якщо питати двірника за неприбраний сміттєпровід, то чому не питати президента за засмічену зовнішню політику? Назвався лідером – то лідируй, або йди геть. Третього не дано. І якщо суспільство дозволяє президенту поводитись як якомусь підлітку, що лише повторює, що його хтось до чогось примусив, то це проблема суспільства.

Відповідно, єдина особа, яка відповідає за підписання угоди про асоціацію з ЄС – це президент України В. Янукович. Якщо угода не буде підписана – він за це відповідатиме. Не якійсь депутати із більшості/меншості або ще хтось. Сформував вертикаль? Відповідай за її дії. Хочеш угоду? Дій! Не хочеш? Визнай     це публічно. Вічно видавати з себе “шланга”, концентруючи владу та перекладати відповідальність на стрілочників, звісно, можна, але чи довго?

Як показує досвід, рішення, які потрібні, ухвалюються швидко і без проблем. Пам’ятаєте пенсійну реформу? Або ухвалення останніх бюджетів? Або інший приклад дерибану бюджетних коштів? Там були якійсь проблеми? Звісно, не було. Коли їм треба розділити наші гроші – їх ніщо не зупиняє.

Якщо ж щось зупинить цього разу – значить не сильно і хотілося. Значить, суспільство повинно буде з них спитати.

Якщо ж не спитає, то суспільство заслуговує на те, що має. Себто грабунок та брехню.