Як Україна до саміту готувалася…

Не кажіть, що Україна не готувалася до саміту ЄС…

Не кажіть, що Україна не готувалася до саміту ЄС. Дехто, принаймні, щось робив на цьому шляху. От, приміром, ковалі до цієї знаменної події викували підкову.

Слід визнати – це найкорисніше, що в нашій державі зробили до саміту.

Єдине, чого ще не зробили – не відправили Миколу Яновича танцювати із бубном на Майдані Незалежності, одягненого у шкуру тварини та розмальованого червоною фарбою, викликаючи “духи ЄС”. Тоді б можна було сказати, що український уряд і справді ТОЧНО зробив все, аби саміт завершився успішно. Просто духи відхилили камланію верховного шамана…

Відносини із ЄС будуються у нас за простою схемою. Приїздить делегація з ЄС, до якої входять якісь авторитетні у Брюселі політики. Вони щось розказують, із кимось зустрічаються. Приміром, із якимись депутатами з ПР та з опозиції, здійснюють якусь надцяту поїздку до Качанівки, роблять якісь заяви. Українська сторона робить розумне обличчя, киває головами, надуває щоки.

Далі делегація їде, висловлюючи побажання, що Україна має зробити заради прогресу в відносинах. Україна погоджується, і обіцяє щось зробити, але не робить нічого. Потім приїздить наступна делегація, бачить, що нічого не зроблено. Вони висувають пропозиції, як можна вирішити питання, послаблюють вимоги і т.д. Українська сторона знову не робить нічого. І все це на тлі євроінтеграційних заяв, торгівельних воєн із Росією і т.д.

Коли я прочитав колись про те, як Віктор Федорович зайнявся розведенням страусів, то я думав,що робиться все це заради надійних поставок сировини для легендарного взуття. Тепер я розумію, що все набагато цікавіше. Страуси для нашого президента – це взірець для наслідування у зовнішній політиці. Він бере з них приклад, постійно ховаючи голову у пісок.

За весь час свого президентства він жодного разу не висловив більш менш зрозуміло, чого він, власне, прагне як лідер нації. Європу, Росію, країни Тихоокеанського басейну, асоціацію з марсіанами чи переліт на Альфа-Центавру. Лише загальні заяви про те, що треба дружити з усіма, треба торгувати, і всі люди – брати.

За час переховування власної голови у піску наш дорогий президент встиг довести відносини з Росією до стану, який і не снився “націоналісту Ющенку”, довів до крайньої межі відносини з ЄС, завів країну у стан, що передує повній геополітичній ізоляції. На цьому тлі політика будь-якого лідера будь-якої країни – це просто вершина розумності та стратегічності.  От, приміром, той самий О. Лукашенко, якого всі презирливо іменують “колгоспником”, виглядає просто Фемістоклом та Наполеоном на тлі українського колеги.

Єдине, на що вистачає нашого лідера - їздити нескінченну кількість разів до Москви. Це ще не принесло жодного результату, якщо, хіба, згадати відомий обмін бази ЧФ у Криму на якісь фантики, коли українська сторона показала себе “справжніми індіанцями” (ті теж міняли землі на папірці та вогняну воду).

Ще одна забава – говорити про євроінтеграцію, але нічого для неї не робити. Абсолютно нічого. Демонстративно, але вигадуючи різноманітні вигадані причини.

От, приміром, каже українська сторона, що дуже хоче співпрацювати із ЄС, а ЄС називає свої вимоги. Український президент робить зажурене обличчя, та починає розказувати, що він вимоги виконати не може, бо, мовляв, йому їх не дозволяють виконати його ж підлеглі, яких він сам призначив, укази, які він сам написав, закони, які він ніколи не виконував і т.д.

Весь цей театр абсурду не дозволяє сприймати українську політику серйозно, проте українська сторона, схоже, свято вірить, що вішати локшину у зовнішній політиці може так само ефективно, як і у внутрішній.

Очевидно, Гарант та Сильний Лідер як завжди гне лінію, до якої звик з юності: 1) клеїти дурня; 2) не робити нічого самому – перекладати все на інших; 3) чекати, поки приїде Береговий, та все вирішить. З останнім, правда, вже нічого не вийде, бо героїчний патрон Гаранта вже пішов з цього світу…

Отож, запасаємося підковами,бубнами, образами та магічними кулями та їдемо на саміт. Я би для вірності здійснив би ще якесь жертвопринесення. Краще за все – якогось малокорисного депутата із фракції ПР. Але згодився б і міністр. Розфарбував би обличчя, дістав би з печі в’язанку мухоморів та розпочав підготовку до саміту. Очевидно, це єдине, що залишається українській владі. Вірити у дива та підкови, а потім розказувати електорату, що вони зробили все, але кляті європейці не захотіли ставати “лохами”.