Шанс, котрий не можна втрачати

Це війна простих людей за краще життя і вибороти його ніхто замість них самих не зможе.

Я помітив не зовсім правильне тлумачення моїх поглядів на останні події. Хоча це і не має якоїсь ваги, але все ж мені хочеться аби мене правильно розуміли. Я підтримую Євромайдан, особливо такий, яким він став після 30 листопада. Українці повинні жити у безпечній країні з відповідальною, розумною та совісною владою. Натомість, ми маємо державу, яка котиться у прірву під набридливі байки про “стабільність” та “покращення”. У ній можна існувати, але не жити. Це благо доступне тільки обраним, які втратили відчуття міри і впевнені у своїй безкарності. Все має змінитися.
А тепер трохи детальніше… Я прихильник власного шляху України і завжди ним буду, оскільки це найкращий варіант розвитку будь-якої держави. Проте, цілком спокійно ставився до асоціації з ЄС. Проблемою є поширена ЗМІ та політиками неправдива інформація про її наслідки (вона б суттєво не змінила наше суспільство, а Янукович отримав би гарантовану перемогу у 2015) і сутність (економічний характер на не дуже вигідних умовах). Попри значні мінуси, які вона принесе для України, у політичному сенсі це б дозволило перестрахуватися від повернення до Росії. Ця влада насправді не хоче поглинання України Росією, але і своїм шляхом повести державу вони не можуть. Їх основна ціль – максимально скористатися владою для власного добробуту. Тому, можливі значні поступки, котрі не вигідні Україні, але вигідні їм персонально. Все йшло до того, що такі поступки будуть зроблені на користь ЄС. Одним з небагатьох плюсів цієї структури є більш-менш чіткі правила гри, певні гарантії. Поки б дійшло до повноцінного вступу до ЄС, Україна б могла бути іншою, готовою рухатися самостійно.
Зрив асоціації мене не засмутив, але дуже здивував. Хоча певна логіка у фінансовій допомозі є – держава дійсно на межі, а тому потрібно було б якось встояти у економічній війні, яку б почала Росія проти нас. Євромайдани, котрі почали стрімко рости не викликали значної симпатії. Прекрасно, що українці можуть масово піднятися. Це не може не радувати. Але водночас і сумно, що багато з тих людей не знають за що насправді стоять. Це стосовно ілюзій щодо угоди та ЄС, примітивного уявлення щодо цього союзу та реалій життя у ньому. Інша проблема, котра вже зараз відома – Адміністрацією Президента навмисно створювалися умови для появи Євромайдану. Проте, далі почалися незрозумілості з відмовою від асоціації та побиттям людей. Не відомо чи ми колись дізнаємося що ж насправді стало причиною такого розвитку подій. Я мав певні гіпотези, але ситуація надто суперечлива і заплутана. Ми маємо тільки факти – є передреволюційний стан і є влада, котра не заслуговує нею бути. І здавалося б усе просто – революція і нова Україна. Тільки от цього нема через опозицію, котра вкотре приписала собі народну ініціативу, але не може спрямувати цю енергію у правильне русло. Не враховуючи теперішніх проколів, до цих людей надто багато претензій, щоб вони були достойними будувати нову Україну. Поки все виглядає не надто перспективно, але ми досі маємо шанс змінити Україну і не відомо коли ще знову буде подібне. Головне, щоб ситуацією не скористалися мерзотники з обох боків барикад. Дуже правильним є те, що основну роль у цьому майдані відіграє народ, студенти, бо саме їхнє життя може змінитися. Політична верхівка ніколи не бідуватиме і тому вони мають меншу мотивацію, а часто тільки для рейтингу. Це війна простих людей за краще життя і вибороти його ніхто замість них самих не зможе. Теоретично, кожен народ як джерело влади має право забрати цю владу і віддати її кому вважає за потрібне. І хоч механізму цього процесу нема, схоже, настав час волі народу стати вище за такі умовності.

Іван Лендєл