Тотальні посадки починаються з картоплі. Відповідь Гриценку.

Тут справжній полковник якось запрошував мене побалакати, так би мовити – начистоту.

Тут справжній полковник якось запрошував мене побалакати, так би мовити – начистоту.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/gryt ... 11cb9a6a7/

А давай, каже, чесно, от сам собі, як в дзеркало...

Нема питань - чесно, так чесно.

Поїхали. Цитую:

„...постійно звучить одне й те саме. Чому ви, депутати, не звільняєте Юлю? Чому не відстороните Януковича від влади?”

Ну, це однозначно не до мене. В тому сенсі, що я таких дурних питань вчорашнім активним противсіхам не ставлю. Тут, якщо вже дійсно чесно, то треба питати так: чому ви в критичний момент виборів злили Тимошенко? Чому ви здали всю країну цьому кодлу?

Кожен політик-противсіх як Кириленко, Яценюк чи Гриценко, чи громадський активіст, як та ж Забужко, мусять собі усвідомити, що лекції про моральні засади громадянського суспільства у їхньому виконані не викликають нічого окрім печії. Ви всі скопом гріх свій мусите замолювати перед країною, а не вчити, як нам тепер під вашим благородним керівництвом вибудовувати свої бойові порядки – цепом чи „свинею”.

Так що питання „чому не визволяєте” – пусте і безпредметне. Бо у свій час активно посприяли посадці. А тепер вже не можете, та й не дуже хочете цьому протидіяти.

Це ж скільки фігур при посадці Тимошенко відразу вийшли у ферзі! Ну, як тут боротися за її звільнення? Адже це продвинуті політики, а не ідіоти, врешті-решт...

Власне, тут і без фактора Тимошенко вистачає політичної простоти. Яценюк так екзальтовано захопився ідеєю зіграти в монопольку на майбутніх президентських (бо ж уже - ферзь!), що вирішив на правах місцевого царька всія опозиції дарувати Кличку з барського плеча Кемську... вибачаюся, Київську волость. Бери, Віталя! Можеш ще П’ятихатки до купи прихопити. І Жмеринку. Царюй!

Читав, що в Америці боксерів-тяжів називають „мозок всмятку”. Чому – пояснювати, сподіваюся, не треба. Можливо, Арсеній саме на це й розраховував, коли з притаманною йому простотою визначив Кличку в майбутньому політичному пасьянсі амплуа мера Києва?

Але повернімося до нашого полковника.

Треба відзначити таку деталь: пан офіцер не простий солдафон-графоман, який нарубує свої імхо грубувато-прямолінійними, як армійський плац, фразами. Ні, його стилістика аж ніяк не є віддзеркаленням уставу гарнізонної і караульної служби. Ми маємо справу з проявом тонкого і умілого стебаліцизму епохи розвиненої блогосфери.

„Розумію, що нариваюся на шалений гнів клавішних активістів, але маю зреагувати на постійний плач Ярославни й глибоко імплантований політичний патерналізм."

О! І як вам? Особисто я - зацінив. Гриценко – майстерний троль. Але не настільки майстерний, як він про себе думає. Його зверхнє хамство тонке, як пил на підвіконні, проте достатньо видиме і дає можливість написати щось на тій пилюці у відповідь.

Все ж Інтернет корисний ось цим фактором прямого діалогу з подібними псевдо-опозиційними „фруктами”, які давно налилися соком, перезріли і починають помаленьку підгнивати. А так хочеться трусонути це вічнозелене дерево, щоби ота гнилота попадала і натомість повиростало щось нове...

Вкрай втомили ці ситі і врівноважені за будь-яких обставин фейси, обридли фарсові сцени під патріотичну патетику з „подарованими” годинниками.

Але цитую далі Гриценка:

„...постійно звучить одне й те саме. ...Коли піднімете народ на боротьбу? На акції протесту? Коли депутати самі візьмуть участь у протестних акціях? Народ давно готовий, він одразу підтримає спротив, якщо бачитиме попереду депутатів!”

І тут у мене також немає питань. Я бачив депутатів поперед себе. Я бачив ці безрадісно-напружені обличчя. Це було на двадцяту річницю Незалежності. В той день, 24.08.2011, святкування державного свята прийняло вкрай сюрреалістичні форми.

Нам, українцям, бандити заборонили (!) пройти на наш Майдан.

Коли ж колона демонстрантів вперлася у збройний загін регіонал-міліціянтів, люди голими руками почали видирати металеві щити, якими нам перегородили дорогу. І коли щити були повалені і заведений народ стихійно почав скандувати „Революція!”, прибігли з миротворчою місією наші „лідери”: „Стійте! Не треба! Ми – мирна демонстрація!”...

Звісно, ми мирні люди. Але тільки до тих пір, поки окупаційна адміністрація не забороняє нам святкувати день нашої національної Незалежності! Якщо і після цього ми „мирні”, то це означає тільки одне - ми вже мертві...

Але, слава Богу, це не так. І люди довели це при зіткненні з озброєними заслонами. Що там чоловіки – жінки, як от ця дівчина у білій вишиванці на фото, кидалися на міліцейський заслон і голими руками розтягували металеву огорожу!



І знаєте, пане полковнику, що спонукало їх до цього? Національна гідність. Те, чого у вас, гендлярів від політики, немає ані краплі. Єдине, що вам доступне, це сурогатно-демонстраційний патріотизм ющенківського розливу.

Отже, що відбулося. Колона була зупинена регіональним ОМОНом. Стихійний спротив людей був пригашений „лідерами”. Потім „лідери” через мегафон оголосили план наступних дій: всі розходяться і – увага! – о сімнадцятій годині збираються на Майдані.

Налаштована до спротиву армія була розпущена.

Що потім? А потім - нічого... В призначений час ми зібралися на Майдані. І ось, хто нас там зустрів.

І жодного „лідера” з тих, хто закликав нас прийти на Майдан.

Ще раз повторюю для всіх разом і Гриценка персонально: жодного! Не цікавлять, часом, ті барвисті епітети, які звучали на вашу адресу? Ні? Ну, й правильно. То скажіть тепер: чого варті ваші заклики?

Загалом, та ситуація чітко дала зрозуміти: ми абсолютно різні. Те, що для нас – боротьба з бандорежимом за нашу національну державу, для них – гендель і піар. Для них гендель все, і ми в тому числі. Ми для них таке собі пугало, чортик в табакерці, якого можна дістати в необхідний момент, щоби трохи напрягти регіонально-кримінальну потвору. А коли після чергового холостого виходу люди перестають реагувати на ці подразники і залишаються вдома, наші „лідери” дивуються: а чого це ви такі мляві? А чого так мало активності? Ми ж тут, попереду!

Їй-богу, краще б ви тоді, 24-го, були позаду, можливо, щось і почало б змінюватися. Так доступно буде?

Ще мені подобається кумедний момент, коли хтось закликає громадян на безстрокову акцію протесту. Хочеться запитати: а ви, взагалі-то, адекватні? Що значить – „безстрокова”? Я розумію, що у вас життя, як у солдата – депутат спить, а служба іде. Але основна маса людей, на відміну від вас, свої гроші заробляє. І вони не можуть „безстроково”, та ще й без визначеної мети. То кого ви тоді закликаєте? Отих найманих за сотку в день „прапороносців”?

А це вже персонально для пана Гриценка, щоби у нього було уявлення про українські реалії. Так ось, пане полковнику, я хочу щоби ви собі уявили таку картину: людина приїхала в Київ на акцію протесту, маючи в кишені п’ять гривень і квиток на зворотну дорогу. З вокзалу до Хрещатика цей чоловік ішов пішки, щоби зекономити дві гривні на метро. І це - не бомж, не безробітний і не алкаш. Це життя таке в провінції. І вам ще вистачає нахабства цим людям щось закидати?..

Як же ви всі зажралися, панове...

До речі, про глибоко імплантований політичний патерналізм. Чи не розповісте, часом, хто саме у 2010 році вдув вам усім у вуха оцю арію противсіха - всі вони однакові? Вільні фантазії на тему „це були мої власні політичні переконання”, прошу залишити для ідіотів, яких у нас серед електорату 4,36%. Тому що, по-перше, вони – Тимошенко і Янукович – навіть при грубому порівнянні не були однаковими. Хоча б тому, що принципово різними у них були методи накопичення первинного капіталу. Я не кажу, що Тимошенко свята в цьому питанні, як Мати Тереза, але ж нікому, окрім цієї влади, в голову не приходило говорити, що Тимошенко якимось чином причетна до відвертого криміналу. На відміну від Януковича. То що, панове, вам цього було недостатньо, щоби зробити між ними вибір?..

То хто ж той скромний і не відомий широкій публіці автор мему „всі однакові”? Не Ющенко, звісно. Це слабовольне теля тільки на те й здатне, щоб його водили на мотузку. Тоді хто? Фірташ&со?

Особисто мене це питання дуже цікавить. Тому що це далеко не перегорнута вчорашня сторінка, як багато хто думає. І режисер, і сценарист, і задіяні актори – всі на своїх місцях, розігрують нам нові мізансцени на потребу дня. А нам потрібно знати, що відбувається за лаштунками цього театру маріонеток, щоби реагувати не на зовнішні подразники, а на приховані в темряві куліс реалії.

Зараз багато хто – і той же Яценюк в їх числі – говорять про те, що помилилися тоді, у 2010 році; не могли собі навіть уявити, що ПР, прийшовши до влади, розпочне відвертий терор, і що дійде аж до посадки Тимошенко і Луценко.

Бісмарк якось казав, що помилки в політиці подібні до туберкульозу: на ранній стадії їх не видно, а коли стає видно, то робити вже щось пізно. То в цьому контексті мене цікавить такий аспект. Чи можна вважати лідером політика, який у 2010 році зробив таку фатальну „помилку”? Може, краще прислухатися до тих, хто, як мінімум, тоді не „помилявся”? Але – знову ж, цікавий момент – „лідер”, вражений політичним „туберкульозом”, виштовхує за периферію керованої ним політичної сили якраз тих, хто не помилявся. Упс!..

До речі, а чого саме ви тоді чекали від "регіоналів"? Що вчорашні бандити будуть розбудовувати для нас орієнтовану на національні інтереси правову державу європейського типу?

Але ж ви не ідіоти. Ні, ви просто думали, що пацани в міру своїх розумових здібностей будуть грабувати державу, проте зберігатимуть певний статус-кво стосовно представників спорідненої касти. Себто, будуть красти, але не будуть вас пресувати – не будуть заводити кримінальні справи, кидати за грати і позбавляти депутатських мандатів. А що вони будуть при цьому пресувати нас, то на цю жертву ви були готові, коли здавали нас під свій монотонний, як мантри непальських монахів, хоровий спів „всі-і-і вони-и-и одна-а-а-кові!..”

І тільки те, що політизовані бандити стали з канібальським апетитом покусувати вже й депутатів за ніжні філейні місця, якими ви так органічно приросли до депутатських крісел, змусило вас хоч трохи радикалізуватися. А тому якщо будуть пресувати конкретно вас, противсіхів – ну ні грама не жалко. Карма, панове. Карма...

Це ви просто відповісте за те, що сьогодні виганяють з хатини вчительку Ніну Москаленко на Печерську, що пресують Павліченків, що сидить в сізо з відбитою сітківкою Завадський. До речі, хтось з вас хоч по одній з цих резонансних справ робив якісь запити, чи хоч якось цікавився долями цих людей? Адже подвір`я Ніни Москаленко, як я розумію, не так вже й далеко від вашої годівнички на Грушевського. Прогулялись би якось після обіду, чи що... А Завадський, гордість української культури? Невже немає ніяких сумнівів щодо висунутих йому звинувачень? Чи вам в принципі пофіг, що там з ним відбулося? Чи ви також боїтеся отих побитих подагрою пальців? А тоді навіщо ви взагалі існуєте?

Будь-яке порушення закону, будь-чия зламана доля не цікавлять вас апріорі. Немає у вас відчуття відповідальності за країну, нема якихось живих струн в душі, які б звучали резонансом на людський біль. Моральні трупи. Саме так я вас сприймаю. Добре упаковані й надмірно вгодовані трупи. Фальш і лицемірство – норма вашого „життя”.

А тепер я хочу повернути вас у весняні квітневі дні 2010 року. Хтось називає те, що відбулося, „харківською угодою”, я ж називаю це актом національної зради. Саме так класифікуються ті події за моєю шкалою цінностей.

Скільки було людей? Тисяч 30. Не так і багато, якщо порівнювати з тим Майданом, коли щоденна норма була близько ста тисяч, а набиралося й по пів-мільйона.

Але ж 30 тисяч – також не мало. Багато визвольних воєн починалися з невеличких загонів, очолюваних рішучими командирами.

Як ви розпорядилися цією силою? А ніяк. Я чітко пам’ятаю, як після серії незрозумілих маневрів з трибуни було запропоновано: от зараз ми роз`їдемося по хатах, посадимо картоплю, а от тоді вже як зберемося до купи!..

Ну, картоплю-то ми посадили. Але невже ви не відчуваєте, як ця „посадка” вам боком виходить? Даремно ви думаєте, що між цими посадками – картоплі і політиків – немає ніякого зв’язку. Можливо, ви вважаєте, що кожне слово, яке летить з трибуни, ловиться внизу з неймовірним ентузіазмом. Це далеко не так. Все оцінюється належним чином. І залишає по собі відповідну реакцію.

Не можна в критичний момент збирати людей з усієї України тільки для того, щоби помахати прапорами. А якщо вам потрібна імітація опору, то до кого тоді ви пред’являєте претензії за результат?

У 2004-му ми виходили, тому що була ясна і чітка мета – не допустити кримінал до влади. Відповідно, ця мета визначала й певну межу щодо терміну акції – вибори! Сотні тисяч зібралися в Києві, щоби вирвати владу практично з лап регіонально-кримінального угрупування. Люди готові були на все, аби захистити своє право жити в декриміналізованій державі.

Владу у бандитів відібрали і вручили її вам. І як ви нею розпорядилися? Якщо максимально лаконічно, то можна сказати так: тупо і бездарно все просрали, вибачте на грубім слові.

То чого ви ще хочете від людей? Які до них ще можуть бути претензії?! Претензії можуть бути тільки до вас - вальяжних, ситих, загорілих, з цяцьками за 20 штук зелені на наманікюрених передніх лапках.

Власне, на питання, чому народ не реагує на заклики „лідерів”, досить ясно відповів Ігор Лосєв:

„Куди ж поділася після приходу до влади Януковича така, здавалося, потужна опозиція в країні, де режим підтримує трохи більше ніж 20% виборців, де 40% готові до масових протестів проти нього, де влада повсякчас наступає на життєві інтереси громадян… Є підстави стверджувати, що нині ми маємо не реальну демократичну опозицію, а її симулякр, муляж. Народ це інстинктивно відчуває і, будучи готовим до протестів, не бачить гідних провідників, здатних ефективно використовувати в інтересах суспільства енергію мас. Бо надто багато нерішучості, боягузтва, непринциповості й політичної бездарності він спостерігав.”

А тепер – останній штрих до портрету політика Гриценка.

„Вважаю, що депутати у вишиванках в залі пленарних засідань Ради - то смішно, несерйозно, прояв неповаги до законодавчого органу.”

Якщо депутат українського парламенту у вишиванці це смішно, тоді про що взагалі можна говорити? Коли табачники, колесніченки і журавські проводять деукраїнізацію, практично, на державному рівні, коли вже йдеться про саме виживання української нації, Гриценка смішать українські вишиванки в українському парламенті... А більше нічого не смішить? От Табачника, для прикладу, смішить слово „катедра”. Як же він має реготати зі слова „теологія”!

Ліберал-полковнику на замітку. Вартість українського слова, як і вартість українського орнаменту, кров`ю сплачена. За цими двома ознакам – українська мова і вишиванка – муравйовці розстрілювали кожного, хто траплявся їм назустріч. Кожного, пане Гриценко. Це була реакція на український селянський опір. Наші повстанці в бій ходили у вишиванках.

Це не просто абстрактний орнамент, це древня закодована душа нашого народу. І реакція на мову і орнамент – дуже точний маркер. Звісно, будь-хто може надіти вишиванку, і це ще не є автоматичний показник патріотизму. Але ж як наших ворогів тіпає від вишиванок!..

Ну, а комусь – просто смішно... Ну, посмійся.

Наведу один коментар під публікацією пана Гриценка:

Охтанась _ 19.02.2013 16:40IP: 95.133.181.---

Пане Анатолію, ви пишете, що вишиванку одягають на свято, то добре, але не завжди.

Пам'ятаєте, в 50-х роках, українські політ-зеки в таборах на Північному Казахстані підняли повстання, вони одягнули вишиванки, хіба вони не розуміли яке це буде для них "свято"? Вони одяглися на бій, а бій це смерть, тим більше в таких нерівних умовах – з голими руками проти танків ваших колег. І ваші колеги "не підвели", мало хто залишився живим, після "роботи" ваших колег. Подумайте – є над чим!

Хочу дещо добавити до цього коментаря. Так розумію, що мова тут іде про повстання 1954 року у Кенгірському таборі Степлагу. Під час придушення цього повстання відбувся один страшний, проте надзвичайно символічний епізод. Свідчить очевидець тих подій д-р Варконі:

„Побачивши танки, в’язні жіночого табору, щоб рятувати своїх друзів вийшли назустріч ворогу. Майже всі вони були святково вдягнуті у вишиті сорочки. Близько двох сотень (у багатьох джерелах подають їх у кількості п’ятисот) цих українських жінок і дівчат взялися за руки і лавами рушили проти танків. Але танки не зупинилися. Вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно емведисти кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного...”

В Білій Церкві мешкала політ-репресована Марія Федорівна Обертюк.

Вона відбувала термін ув’язнення у Північному Казахстані (звинувачення – дружина активіста „Просвіти”), де і звела її доля з учасницею тих подій. Пані Марія давала читати брошуру зі спогадами своєї подруги (ім`я та прізвище, на жаль, не запам`яталося), то там також була наведена цифра п`ятсот. І там описане це жахіття – їзда танками по дівчатах у вишиванках.

Макіавелі говорив, що перед тим, як іти на ворога, треба досконало розібратися у своєму таборі. Для мене зараз ворог – будь-яка українофобська сила і „Партія регіонів” – як основна її складова. А також всі симулякри українського патріотизму.

До останніх я відношу тих, кого смішать український національний одяг і мова. Крапка.

Олег Синякевич.

ПыСы - (Взято с сайта дурдом.ин.юа)