Таксист-3 або Рейчел повинна вийти заміж

Більшість лишилася задоволеною і це трохи насторожує, бо театр починає потурати легковажності й комерційній кон’юнктурі, а мистецтво ж ще ніхто не відміняв

 Наприкінці сезону 2012-13 театр ім. Саксаганського прямо таки мав ошелешити білоцерківську публіку багатьма прем’єрними постановками. І нехай у репертуарі відбулися зміни й вистава «Ханума» не з’явиться на сцені, та «Рапунцель», «Ніч з незнайомкою» та «Шалене весілля» були покликані збудити інтерес глядача і здійняти хвилю обговорень, щоб довгими літніми днями (гріючись під південним сонечком) білоцерківці з нетерпінням очікували нового сезону.

Той, хто прийшов подивитися комедію – не розчарувалися. Вони її отримали. Англійські драматурги, попри сумно відомий британську меланхолію, все ж дуже запальні й пишуть п’єси із континентальними пристрастями, навіть французькою грайливістю. Один із них Робін Хаудон. Цей модний автор (його «Весілля» поставлене більш ніж у двадцяти країнах) замолоду переграв чимало ролей у театрі, кіно та серіалах, де боровся із хижими, позапланетними тварюками, брутальними, доісторичними звірюками і в нагороду пізнавав кохання та обожнювання нереально гарних дівчат. Тож він добре знає за які струнки зачепити глядача.

Перші декілька хвилин вистави сприймалися на «ура». Ще б пак, на сцені стоїть велике ліжко, на якому «прокидається» Олексій Головач (Біл, неодружений), молодий і симпатичний, як Робін Хоудон 40 років тому, а біля нього гарна дівчина Катерина Шамшина (Джуді, неодружена). Та вони не знайомі між собою… У двері тим часом починають «ломитися» Олександр Коломієць (Том, неодружений) та Юлія Путінцева (Рейчел, неодружена). Халепа… і ця халепа продовжується упродовж двох годин.

Але починаючи хвилини з десятої на сцені починають з’являтися вуха Капітана Очевидності, який з усією очевидністю говорив, що кінець трохи передбачуваний. Складалося враження, ніби ти на перегляді вистави «Таксист-3», бо актори  грали на тих же самих штампах. Це як загримувати Боярського під японського сьогуна, але залишити вуса, капелюха і заставити, замахнувшись катаною, вигукнути: «Тысяча чертей!!!»

Дуже жаль, але стереотипи «кочують» із постановки в постановку. Постріли у стелю, щоб припинити сварку, істеричні нотки Юлії Путінцевої, характерні рухи тілом «тра-ля-ля». Не треба підказувати глядачеві, коли потрібно сміятися – народ у нас смішливий і це підтверджував сміх заповненої зали. Але навіть сам Хаудон, в одному зі своїх інтерв’ю, закликав поглиблювати п’єсу, робити її багаторівневою, а не вводити її в площину ситкому. Не вистачало якоїсь легкості та родзинки. От Тарас Мазур відчув це, і у виставі «Тато в павутині» просто «прикольнувся» над усіма (і над Реєм Куні в першу чергу). Анатолій Гончар, бізнесмен та громадський діяч, після вистави сказав, що тематика вистави йому не сподобалася «… суцільне б…во, брехня і зрада!» Проте більшість лишилася задоволеною і це трохи насторожує, бо театр починає потурати легковажності й комерційній кон’юнктурі, а мистецтво ж ще ніхто не відміняв. Крім саксаганців, ніхто не в змозі змусити залу духовно збагачуватися, морально очищуватися, виховувати кращі риси характеру і переживати світлі душевні пориви.   

Режисер «Шаленого весілля» Олександр Рожков не вперше приїжджає у Білу Церкву і його роботи  «Ромео і Джульєта», «Такі вільні метелики» та «Дуже проста історія» знані місцевою публікою. «Мені добре працюється у Білій Церкві, - говорить режисер, - попередні вистави я привозив готовими, із своїми напрацюваннями. Актори театру в Білій Церкві щиро закохані у свою роботу і справжні професіонали. Мені до постановки запропонували на вибір дві п’єси і я зупинився на Робіні Хоудоні. Вони обидві були комедіями становищ. Це для мене свого роду експеримент, бо зазвичай я ставлю драми, мелодрами. Мені самому було цікаво – чи справлюся я. Скажу, що вистава повинна «розкачатися», щоб актори її повністю відчули.»