Мовне питання в України сьогодні є важливою складовою широкої проблеми –
української ідентичності, позаяк багато хто вважає мову підґрунтям цієї
ідентичності. Саме тому це питання "намертво" вплетене в обстоювання та
відстоювання згаданої ідентичності українців.
Сучасна мовна ситуація в Україні є насамперед результатом тривалої
війни проти української мови, української ідентичності й української
державності, яку Росія розпочала після 1654 р. Нинішня мовна ситуація в
Україні є результатом не завершеного в радянський період асиміляційного
процесу – перетворення україномовної спільноти на російськомовну. Як
наслідок – незбалансований характер двомовності, що віддзеркалює
постколоніальний стан українського суспільства.
Як показало опитування Research&Branding Group 2011 року, тільки
47% українців використовують лише українську мову в ужитку, водночас
суто російськомовних громадян налічується 37%. Це умовно поділяє країну
на дві різномовні частини, а отже становить проблему в розвитку
української державності, а також в налагоджені тісних взаємозв’язків
України з Росією.
Багато питань, пов'язаних із використанням російської мови на території
Україні, мовознавці, політологи, а тому й журналісти трактують
по-різному, що впливає на взаємовідносини України з Росією, а також на
формування суспільної думки. Це пов'язано з тим, що низку аспектів
культури України висвітлювали в різні періоди за різних ідеологій, а
також з тією обставиною, що питання російської мови в Україні широко
використовується в сучасній політичній боротьбі і, як наслідок, їх
по-різному висвітлюють різні політичні сили України та Росії в засобах
масової інформації сусідньої держави.
На підставі цього можна визначити об’єкт роботи, який являє собою власне мовне питання в Україні.
Позиція російських засобів масової інформації до мовного питання в
України, а саме газет "Известия", "Новая газета", а також опозиційної
газети "Советская Россия" за період з 2004-го по 2011 рік.
Виходячи з цього, метою роботи буде визначення ставлення російських засобів масової інформації до мовного питання в Україні.
Ефективність зусиль нинішнього уряду України до мовної політики в
державі поки приносить мало відчутних короткострокових результатів, тому
фактичне поширення російської мови в Україні у період її незалежності,
за одними даними, не зменшилася, а за іншими, навіть збільшилася.
Причини в об'єктивних обставинах – кризовий стан суспільства, зниження
престижу українськості внаслідок соціальних розчарувань, в суб'єктивних –
незацікавленість державних структур, "втома" громадських інституцій,
пряма політична протидія з боку певних груп.
Неперевірені та викривлені стереотипи щодо мовного питання в Україні
породжують здебільшого негативне ставлення російського уряду та преси до
дій української влади у вирішенні мовних проблем в державі.
Міністерство закордонних справ Росії регулярно висуває звинувачення на
адресу України з приводу "так званої дискримінації та утиску російської
мови в Україні".
Стосовно мовного питання в Україні газета опозиційної партії в Росії
має чітку позицію: "У тому, що сьогодні російська мова не має офіційного
статусу в Україні, винні депутати партій, що входять в "антикризову
коаліцію". Депутати минулих скликань повинні були заради святої справи –
збереження єдиної держави – відкинути всі політичні амбіції, лягти
кістьми, але прийняти закон про визнання російської мови другою
державною мовою в Україні. І всі повинні ясно розуміти, що той, хто не
хоче, щоби в країні було дві державні мови, є ворогом України.
Впровадження російської мови в Україні підтримує і Міністерство
закордонних справ Росії, думка якого була надрукована на шпальтах
російських газет. Але журналісти газети вбачають в цьому зневірення
російських дипломатів в можливості відстояти права російськомовних
громадян не тільки в Прибалтиці, а і в Україні".
Можна зробити висновок, що русиїстика України має важливе значення для
російського уряду і це доволі часто простежується в матеріалах
російських газет. Однак глобалізація, що несе зростаючу проникність
міжнародних інформаційних кордонів, комерціалізація засобів масової
інформації й масової культури, – це новітні загрози для незахищених мов.
Україна дедалі більше стає територією поширення виробів російської
кіноіндустрії та продукції російського шоу-бізнесу. Виразне домінування
російської мови зберігається й в періодиці. З приходом до влади
коаліції, очолюваної Партією регіонів України, у мовній політиці дедалі
помітнішим стає повернення до ідеології та практики радянського періоду.
Фактична дискримінація української мови на її власній Батьківщині
створює напруженість у відносинах з Росією, яка посилюється через
необґрунтовані вимоги окремих російських політиків надати російській
мові статус регіональної на умовах, що по суті прирівнюють її до другої
державної мови. Як наслідок – українська мова перестає бути обов'язковою
ознакою державності на більшій частині України.
Після прийняття ганебного закону України про мову депутати Ніжинської
міської ради однозначно заявили, що мова для української держави є
однією з підвалин Української держави, тож прийняття мовного
законопроекту Колєсніченка-Ківалова є посяганням на конституційний лад
України. Путінська Росія не мріє, а здійснює практично через свої
диверсійні центри "п’яту колону" в Україні – намір знову міцно
прив’язати Україну до Росії. Тож маємо бути пильними до таких дій,
спрямованих на розкол Української держави, а потім й ліквідацію її
взагалі, й відповідати на них адекватно – аж до розгортання широкого
народного спротиву. Нинішньому режиму необхідно чинити опір, з одного
боку, з усією рішучістю, а з іншого – зважено, у рамках тих можливостей,
які передбачені Конституцією та чинним законодавством, зокрема
використовуючи право на протестні акції. Бо не можна допустити в країні
громадянського протистояння та кровопролиття.
17 серпня 2012 року з моєї особистої ініціативи Ніжинська міська рада
прийняла рішення "про надання українській мові державного статусу на
території м. Ніжина" й таким чином відмовилася від прийняття
регіональної мови.
Депутат Ніжинської міської ради
Багрінцев Максим