Як Гройсман маршрутчиків надурив

Через кілька днів відзначатимемо річницю проведення Гройсманом славнозвісної реформи, що позбавила вінничан оптимального способу дістатися до будь-якого кінця міста.

Мабуть, цілком задоволеними реформою або тими, кого вона фактично не торкнулася, були і залишаються пенсіонери, котрих повною мірою задовольняють п’ятиразові поїздки в трамваях та тролейбусах з метою дістатися до «пункту призначення». Вкрай незадоволеними (і це цілком виправдано!) є студенти, адже локалізація університету чи іншого навчального закладу одного з рівнів акредитації цілком не залежить від того, де, власне, проживає той чи той студент. Та ж сама матір, дитині котрої потрібно доїхати до музичної школи, нині мусить телефонувати малечі мало не півсотні разів, аби впевнитися у тому, що дитя, подолавши три транспортних перепони, нормально дісталося куди там їй було потрібно.

Що ж казати? Задоволених – мало. Нардепи, можновладці, туристи дуже навіть задоволені транспортною системою міста, адже машин на дорогах не так уже й багато, асфальтове покриття прекрасне (але не всюди!), і, що найголовніше, у трамваях є WI-FI! Проте якби вони хоча б три дні спробували щоранку та щовечора подолати маршрут Тяжилів-Електромережа чи Тяжилів-Вишенька, то, без сумніву, кардинально змінили б свої переконання – транспортна реформа не здавалася б такою привабливою або й вкрай розчарувала своїх недавніх прихильників.

Але якби ж то вся справа була лише в тривалості таких перевезень. Тут ще й гроші відіграють далеко не останню роль: якщо прокататися на роботу й назад могло коштувати 5 грн., то тепер переважна більшість громадян міста має витягувати з кишені щодня гривень 10, а то й більше!

Вихід є!

Якщо ви не хочете витрачати цілу купу грошей на проїзд, мусите пожертвувати більше часу на те, аби доїхати на роботу й назад: купуєте проїзний квиток і катаєтесь, скільки душа забажає; однак задоволення отримуєте не в маршрутці, а в міському транспорті, котрий належить безпосередньо міській раді.

Схема, за котрою дурили власників маршруток

За умов проведення реформи міський голова пообіцяв, що кожен, хто до цього працював водієм або ж був власником ряду машин, що працювали за маршрутом, залишить за собою це право, перейшовши працювати до ТТУ. До проведення реформи містом їздило більше п’ятисот машин. Після проведення залишилась половина. Але не всі вони з’їхали з маршрутів того ж дня, адже деякі власники маршрутів мали договори до певного строку, котрі, згідно законодавства, порушувати міська влада не мала права.

Лихвар Петро Семенович, водій маршруту №35, Вишенька – Залізничний Вокзал.

«Після того, як Гройсман запровадив транспортну реформу, наш маршрут міг працювати до листопада, тому що так було записано в договорі. Тому залишили чотири машини, при тому, що до цього на маршруті працювала 51 машина. Якщо до цього громадяни чекали на маршрутне таксі 1,5 хвилини, то після реформи час очікування збільшився до 10! Нам обіцяли переведення на інше місце роботи, запропонували подати заявку на роботу до ТТУ, проте там потрібно було подати заяву і чекати, поки розглянуть близько двох сотень попередніх. Через цю реформу втратило роботу 230 водіїв, а з ними і  їхні сім’ї втратили годувальника!

На тих, хто залишився працювати, продовжували здійснювати тиск! Працівники державно-транспортного патрулю зупиняли нас без будь-якої на те причини. Такий тиск спричиняв те, що водії психологічно не витримували, з’їжджали з маршрутів, переходили на інші місця роботи. Проте для того, для кого маршрут – основний заробіток, не було можливості знайти інше, котрим можна було б прогодувати сім’ю. Через те, що ми не відмовились від нашого місця роботи, нас зібрали в кабінеті Директора управління транспорту, Педоченка Володимира Петровича, і там нам старший спеціаліст Сергій Валентинович Кузьмін заявив, що більше ми працювати не будемо! Мотивував він це тим, що в нас проблеми із документами та водії порушували правила».

Я не працював два тижні за станом здоров’я. коли я вийшов на роботу, то двічі звертався у «Прозорий офіс», де мені двічі відмовили в роботі на маршруті в категоричній формі. Робив це заступник міського голови Слишинський.

Хоча, насправді, вони не виявляли у водіїв якісь порушення, а самі їх придумували. Коли я залишився в безвиході, то вирішив записатися на прийом до Гройсмана. Я пішов до того самого «Прозорого офісу», а там працює секретар Гройсмана, Єлізарова Ірина Євгенівна. Вона повідомила мені що прийом міський голова проводить в перший та третій четвер місяця, з 16 до 18 години, але, вислухавши моє звернення, на прийом не записала, а лиш запропонувала написати заяву, котру міський голова розгляне.

І от як бути тепер мені, людині, котра готувала сімю, в котрої хвора дружина, і в самого здоровя вже не на п’ятірку?! До того ж я працював 12 років у транспортній системі, і 14 років власне тут, в місті?!»