Народний одяг- це показник національної символіки.

Народний одяг українців є культирним явищем, яке на відміну від інших, ніколи не обмежувалося функціональним призначенням.

Народний одяг- це завжди показник національної символіки, знак національної

культури, частина історії і буття. Народний одяг українців є культирним явищем, яке на відміну від інших, ніколи не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи у вигляді предмету духовних традицій народу та його світооглядних уявлень. Появлення статусу національного символу український одяг датується XVII— XIX ст,  бо у побутовій свідомості він ототожнювався із символічною постаттю козака, який здобув волю для України.

Козацьке вбрання являло собою жупан, черкеску, барвисті шаровари, шалевий пояс, шапку-кабардинку та вовняну бурку («вільчуру»).Саме такий тип одягу, генетично пов'язаний із козацтвом, став основою українського чоловічого костюма.

 На початку XVIII ст. традиційний одяг українців складався з кількох комплексів — натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання,регіональних типів та зональних варіантів. Обов'язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

Одяг заможного козацтва вирізнявся вишуканістю та деякими типологічними ознаками, запозиченими у польської шляхти. Його комплекс складався з сорочки, виготовленої з тонкого полотна й розшитої шовком,сріблом або золотом, заправленої в широкі сукняні, шовкові чи плисові шаровари яскравого кольору. Поверх цього одягали жупан, підперезаний золототканим персидським або слуцьким поясом, зверху ще й ферезею (шубу),прикрашену дорогоцінною запонкою.

Якщо детальніше говорити про сорочку, то жіноча вишита квітковим візерунком, а чоловіча- геометричним орнаментом. Жіночі сорочки зазвичай були довгими, сягали аж по "кісточки". Шилися вони або з цільного шматка полотна або з двох частин:делікатнішої верхньої і грубішої нижньої. Поверх сорочок жінки вдягали запаски, які могли бути двох видів з одного або двох шматків тканини.
Українські жінки сорочки носили із спідницею, плахтою, дергою (восновному на Поліссі), запаскою, характерною для Карпатського регіону,спідницею-андараком, поширеною на українсько-білоруськім прикордонні,димкою, що траплялася серед лемків. Поверх сорочки одягали різного роду безрукавки: керсетки, , кептар, , лейбик, або катанки. Поверх основних елементів одягу носили куцину або свиту чи кожушину. За головний убір жінці слугував очіпок, намітки або хустини, а за взуття правили личаки, постоли або чобітки. Неодмінним доповненням до жіночого костюма були прикраси: традиційні коралі, гердани, силянки, дукати, дукачі,рифи, а також прикраси культового призначення — згарди та хрестики.

Здавалось би, просто одяг. Однак кожна його частина є національною, українською символікою, яка має своє значення.